Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Петир Баеліш колись кохав мене. Ще зовсім хлопчиною. Усі ми прикро постраждали від цієї пристрасті, але вона була справжня, чиста, і глузувати з неї я не дозволю нікому. Він прохав моєї руки. Ось як це було насправді. А ви, Ланістере — зла і ганебно зіпсована душа.

— А ви, пані Старк — дурепа. Мізинець ніколи не любив нікого, крім Мізинця. Запевняю вас, він хвалився зовсім не про вашу руку, а про повну пазуху цицьок, солодкий ротик та жаркий вогонь між ногами.

Курлекет вхопив його за жмут волосся та смикнув, задерши голову і оголивши горлянку. Тиріон відчув холодний поцілунок сталі нижче підборіддя.

— Пустити йому кров, мосьпані?

— Вб’єте мене — правда помре зі мною, — вичавив з себе Тиріон.

— Хай говорить, — наказала Кетлін.

Курлекет неохоче відпустив Тиріонове волосся.

Тиріон глибоко зітхнув.

— Як саме, за словами Мізинця, я відібрав у нього кинджала? Відповідайте, якщо ваша ласка.

— Ви його виграли, коли побилися об заклад на іменинному турнірі принца Джофрі.

— Коли мого брата Хайме вибив із сідла Лицар Квітів, чи не так? Він вам так сказав?

— Саме так, — визнала вона. Лоба їй прорізала зморшка.

— Наїзники! — донісся вереск з вивітреного гребеня над головами. Пан Родрік вислав Лагариса на скелю, аби той дивився за дорогою, поки решта відпочиває.

Довгу мить ніхто не ворушився. Першою отямилася Кетлін Старк.

— Пане Родріку, пане Вілісе, на коней! — вигукнула вона. — Решту коней поставте за нами. Могоре, стережи бранців…

— Дайте нам зброю! — Тиріон скочив на ноги і схопив її за руку. — Вам знадобиться кожна пара рук!

Вона зрозуміла, що він правий — Тиріон і сам бачив. Гірським родам було начхати на чвари великих домів; вони ладні були різати Старків і Ланістерів так само завзято, як і один одного. Сама тільки Кетлін могла дочекатися милості, бо була ще досить молода, аби виношувати синів. І все ж вона вагалася.

— Я їх чую! — гукнув пан Родрік.

Тиріон повернув голову, прислухався і почув стукіт копит — з тузінь, а чи й більше, коней. Вершники наближалися. Раптом заворушилися усі: хапали зброю, бігли до коней.

Згори на дупі приїхав Лагарис, дощем розсипаючи дрібні камінці. Неоковирний чолов’яга зі жмутками рудого волосся, що стирчали з-під гостроверхого шишака, приземлився перед Кетлін Старк і видихнув, засапаний:

— Двадцятеро, а може, двадцять п’ять. — Він віддихався і проказав далі, — Молочні Змії чи Брати Місяця, хто їх розбере. Мабуть, бачили нас… може, десь дозорці… вони знають, що ми тут.

Пан Родрік Касель вже сидів у сідлі з мечем у руці. Могор присів за каменем, тримаючи в руках списа з залізним гостряком, а в зубах — кинджала.

— Гей, співцю! — покликав пан Віліс Вод. — Допоможи з панцером!

Та Марільйон сидів застиглий і блідий, як молоко, вчепившись у цимбали. Тож на ноги скочив Тиріонів пахолок Моррек і побіг на поміч лицареві.

Тиріон не відпускав Кетлін Старк.

— Іншого вибору немає, — переконував він, — нас троє, і ще четвертий охоронятиме… а різниця в четверо людей посеред цих гір — то різниця між життям і смертю.

— Присягніться мені, що складете зброю відразу після бою.

— Присягнутися?! — Стукіт копит наближався. Тиріон криво посміхнувся. — Охоче присягаюся, пані… честю Ланістерів.

Якусь мить він думав, що вона плюне йому межи очі, але натомість почув її гарчання:

— Дайте їм зброю!

По тому пан Кетлін кинулася геть. Пан Родрік кинув Джикові його меча у піхвах і обернувся у бік ворога. Моррек узявся до лука та сагайдака і став на коліно обабіч дороги. Він краще стріляв, аніж бився мечем. А Брон підскакав до Тиріона і тицьнув йому обосічну сокиру.

— Я ніколи не бився сокирою! — Зброя лежала у руках незграбно та незнайомо. Сокира мала короткого держака, важке лезо, страшного гостряка нагорі.

— Вважайте, що рубаєте дрова, — кинув Брон, видобуваючи з піхов на спині меча-півторака. Тоді сплюнув, виїхав наперед і став поруч з Чігеном та паном Родріком.

Пан Віліс скочив у сідло і поспішив до них, поспіхом припасовуючи шолома — сталевого горщика з вузькою щілиною для очей та довгою чорною шовковою китицею.

— Дрова не стікають кров’ю, — зазначив Тиріон, ні до кого не звертаючись. Без обладунку він почувався голим. Пошукав очима якогось каменя і побіг до того, за яким ховався Марільйон. — Ану посунься.

— Ідіть геть! — заверещав на нього молодик. — Я співець, мені битися не личить!

— Ти що, втратив смак до пригод? — Тиріон узявся хвицяти його ногами, поки співець не посунувся, і саме вчасно: ще мить, і з'явилися нападники.

Попередня
-= 140 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар