Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

У тій битві не було хорунжих з корогвами, ніхто не бив у литаври і не сурмив у роги. Щойно Моррек та Лагарис дзенькнули тятивами, як просто зі світанку налетіли дикуни — чорні кощаві лобуряки у вареній шкірі та окремих частинах обладунків, що ховали обличчя за решітками шоломців. У руках, вдягнених у рукавиці, вони тримали найрізноманітнішу зброю: мечі, списи, нагострені коси, дубці зі шпичаками, кинджали, важкі залізні булави. На чолі мчав здоровань у смугастій шкурі сутінькота, озброєний обіручним мечем.

Пан Родрік вигукнув «Зимосіч!» і ринув назустріч, а за ним — Брон та Чіген, волаючи якогось бойового клича без слів. Не пас задніх і пан Віліс Вод, вимахуючи над головою шпичастим телепнем.

— Гаренгол! Гаренгол! — виспівував він.

Тиріон відчув раптове бажання підскочити, змахнути сокирою і заревти «Кастерлі-на-Скелі!», але безумство швидко минуло, і він скрутився ще тугішим клубком.

Він чув іржання переляканих коней, брязкання сталі об сталь. Чіген мечем розпанахав незахищене обличчя вершника у кольчузі, а Брон влетів між дикунів, як смерч, валячи ворогів наліво й направо. Пан Родрік напав на здорованя у шкурі сутінькота; іхні коні танцювали один навколо іншого, поки вершники завдавали ударів. Джик злетів на коня та ринув у бійку без ніякого обладунку. Тиріон побачив, як з горлянки ватажка у шкурі вигулькнула стріла, і коли той відкрив рота, замість крику з нього вихлюпнула кров. Поки він впав на землю, пан Родрік уже знайшов собі іншого ворога.

Раптом Марільйон заверещав і затулив голову цимбалами, бо через їхній камінь перескочив кінь. Тиріон зіп’явся на ноги саме вчасно, коли наїзник повернув на них, вимахуючи шпичастою булавою. Карлик вхопив сокиру обіруч і з чваканням тицьнув коневі у горло знизу вгору. Тварина заіржала і звалилася, аж Тиріон мало не впустив зброю, але таки витяг сокиру з коневої шиї та спромігся незграбно ухилитися. Марільйонові пощастило менше. Кінь з вершником купою звалився просто на нього, до того ж прип’явши ногу харциза до землі. Поки той намагався звільнитися, Тиріон підскочив ближче і поцілив сокирою просто йому в шию трохи вище лопаток.

Намагаючись вивільнити лезо, він почув, як під тілами стогне Марільйон.

— На поміч, пробі, — хапав той ротом повітря. — Рятуйте, боги, я стікаю кров’ю!

— Гадаю, то кінська кров, — мовив Тиріон. З-під мертвого коня показалася співцева рука, шкрябаючись у грязюці, мов п’ятиногий павук. Тиріон наступив чоботом на зсудомлені пальці й відчув задоволено, як вони хряснули.

— Заплющ очі та прикинься мертвим, — порадив він співцеві, а тоді перехопив сокиру і відвернувся.

Після цього час побіг швидко, мов річка. Світанок повнився ревищем і вереском, важко смердів кров’ю. Світ перетворився на безлад. Повз вуха свистіли стріли, билися об навколишні скелі. Він побачив, що Брона спішили, і той відбивається зразу двома мечами. Тиріон тримався обабіч битви, ковзаючи з каменя до каменя і вискакуючи з тіні раптово, аби рубонути по ногах котрогось із коней. Він знайшов пораненого дикуна і вколошкав його, привласнивши шоломця. Сидів шоломець надто щільно, але Тиріон був вдячний за хоч якийсь захист. Джика зарубали ззаду, поки він різав дикуна попереду себе, а потім Тиріон запнувся на тілі Курлекета. Свиняче рило розтрощили булавою, але Тиріон упізнав ножа і висмикнув його зі стражникових рук. Він саме пхав ножа за пас, коли почув жіночий вереск.

Кетлін Старк упіймали коло скельної стінки троє дикунів: один верхи, двоє пішки. Вона незграбно тримала кинджала скаліченими руками, але спиною вже притислася до стіни і відступати від трьох не мала куди.

«Хай зловлять ту сучку», подумав Тиріон, «і роблять, що хочуть», але чомусь сам собою рушив з місця. Першому він розрубав ногу ззаду, коли його ще й не помітили; важка сокира розтрощила плоть та кістки, мов трухляве дерево. «Дрова, що стікають кров’ю», недоладно згадав Тиріон, коли на нього наскочив другий. Тиріон пірнув під його меча, рубонув сокирою, чоловік ухилився назад… і тут Кетлін Старк вигулькнула з-за спини та врізала йому горлянку. Вершник зненацька згадав про нагальні справи деінде і загалопував геть.

Тиріон роззирнувся. Вороги були переможені або втекли. Бій скінчився, а він навіть не помітив. Навколо валялися напівмертві коні та поранені люди, верещали, стогнали, скиглили. На його величезне здивування, він не став одним із них. Тиріон розтиснув пальці й впустив сокиру, яка важко гепнула на землю. Руки липли від крові. Тиріон би присягнувся, що бій тривав з пів-дня, але насправді сонце майже не зрушило з місця.

— Перший бій? — запитав Брон пізніше, схилившись над тілом Джика і стягуючи чоботи. То були добрі чоботи, як і личило носити челяді пана Тайвина: міцної шкіри, добре змащені, м’які, набагато кращі за Бронові.

Попередня
-= 141 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар