Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Тиріон кивнув.

— О, мій батько так пишався би мною, — вимовив він. Ноги йому боліли так тяжко, що він ледве стояв. Дивно, але у бою він того болю зовсім не помічав.

— Зараз вам треба жінку, — порадив Брон, лукаво блимнувши очима, і запхав чоботи у сакви. — Нема нічого кращого за жінку опісля першої крові, кажу вам.

Чіген припинив обшукувати мерців рівно настільки, щоб пирхнути і облизатися.

Тиріон зиркнув туди, де пані Старк перев’язувала рани пана Родріка.

— Та я згодний, аби ж вона схотіла, — буркнув він. Сердюки зареготали, а Тиріон вишкірився і подумав: «Непоганий початок».

Опісля того він схилив коліна біля потічка і змив кров з обличчя крижаною водою. Шкутильгаючи до решти, він ще раз роздивився мерців. Убиті дикуни були худі, обірвані, коней мали кощавих та малих, з яких випирало кожне ребро. Та зброя, що їм залишили Брон і Чіген, виглядала досить жалюгідно: якісь киї, неоковирне ломаччя, коса… Він згадав здорованя у шкурі сутінькота, який бився з паном Родріком обіручним мечем. Але коли знайшов його тіло, простягнене на камінистому грунті, то побачив, що він не такий уже і здоровань; шкуру вже хтось привласнив, лезо меча було вищерблене, дешева криця побита іржею. Не диво, що дикуни залишили на землі дев’ять своїх покійників.

В них загинуло троє: двійко стражників пана Бракена — Курлекет та Могор — і власний Тиріонів пахолок Джик, який так відчайдушно кинувся у бій з голою спиною. «Дурневі — дурна смерть», подумав Тиріон.

— Пані Старк, благаю вас рушати далі якомога швидше, — мовив пан Віліс Вод, сторожко роззираючись верхівками хребтів крізь щілину шолома. — Ми їх відігнали ненадовго, та вони нікуди не дінуться.

— Маємо поховати наших мертвих, пане Вілісе, — відповіла та. — Вони хоробро билися, і я не залишу їх гайворонам та сутінькотам.

— Грунт кам'янистий, копати важко, — зазначив пан Віліс.

— Тоді зберемо каміння для курганів.

— Збирайте, скільки хочте, — відповів Брон, — але без мене та Чігена. Маю нагальніші справи, аніж кидати каміння на мертв’яків — приміром, вижити у цих місцях.

Він оглянув решту загону.

— Хто сподівається пережити наступну ніч, їдьмо з нами.

— На жаль, пані, він має рацію, — втомлено мовив пан Родрік. Старого лицаря поранили у бійці: глибоко порізали ліву руку, штрикнули списом у шию, і тепер голос видавав його немолодий вік. — Якщо затримаємося тут, вони напевне нас знайдуть, і другого нападу ми можемо не пережити.

Тиріон бачив гнів на обличчі Кетлін, та іншого виходу не було.

— Хай дарують нам боги. Рушаймо негайно.

Тепер загонові коней не бракувало. Тиріон переклав сідло на Джикового зозулястого мерина, який на вид міг пережити наступні три-чотири дні дороги. Він уже збирався сідати верхи, коли підійшов Лагарис і мовив:

— А ножа віддай сюди, карлику.

— Хай залишить, — зиркнула на нього Кетлін Старк зі своєї коняки. — Сокиру теж нехай тримає при собі. Якщо на нас нападуть знову, вона стане нам у пригоді.

— Прийміть мою дяку, пані, — відповів Тиріон, сідаючи у сідло.

— Не треба мені її, — різко заперечила Кетлін. — Я довіряю вам не більше, аніж раніше.

Він не встиг придумати щось у відповідь, а вона вже рушила уперед.

Тиріон поправив на голові узятого з боєм шолома і забрав сокиру від Брона. Він згадав, як почав цю подорож — зі зв’язаними руками, каптуром на голові — і вирішив, що в його стані відбулося значне поліпшення. Хай пані Кетлін забирає собі довіру, аби лишила сокиру; маючи зброю, він почувався гравцем, а не пішаком.

Пан Віліс Вод очолив загін. Брон захищав тили, пані Старк безпечно їхала посередині, пан Родрік — поруч із нею, мов тінь. Дорогою Марільйон кидав на Тиріона похмурі погляди. Співець зламав собі кілька ребер, цимбали і чотири пальці на руці, якою грав. Та все ж не одні втрати спіткали його за цей день: він спромігся здобути розкішну накидку зі шкури сутінькота, з щільного чорного хутра, помережаного білими смугами. Пісняр мовчки утушкувався у неї, вперше за усю дорогу цураючись зухвалих слів.

Ще не проїхавши і верстви, вони почули низьке буркотіння сутінькотів, а тоді й відчайдушне гарчання: хижаки почали битися за мерців, залишених позаду. Марільйон зблід з лиця. Тиріон ристю нагнав його.

— До «боягуз», — мовив він, — є добра рима «в лайно по шию вгруз».

Тоді він хвицьнув коня п’ятами і проїхав повз пісняра, наздоганяючи пана Родріка та Кетлін Старк. Вона зиркнула на нього, щільно стиснувши губи.

— Як я говорив просто перед тим, як нас грубо перервали, — почав Тиріон, — казочка Мізинця має одну істотну ваду. Думайте про мене що завгодно, пані Старк, але одну річ запам'ятайте: я ніколи не ставлю закладів проти своєї родини.

Попередня
-= 142 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар