Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Коли Годвин потягнувся по неї, Ар’я нарешті рушила з місця. «Стрімка, мов змія». Вона ухилилася вліво, і пальці стражника лише ковзнули по руці, тоді миттю крутнулася навколо нього. «М’яка, мов літній шовк». Поки той обернувся, вона вже бігла проходом між стінами. «Прудка, мов сарна». Септа заверещала на неї. Ар’я прослизнула між її товстих та білих, як мармурові стовпи, ніг, зіп’ялася на свої дві, врізалася у принца Томена, перестрибнула через нього, коли той впав на дупу і зойкнув, вивернулася від другого стражника і нарешті майнула геть, звільнившись від усіх переслідувачів.

За собою вона чула крики, тупотіння. Впавши та покотившись, Ар’я побачила, як поряд хилиться і запинається кармазинник. Тоді вона скочила на ноги і побачила над собою високе вузьке вікно, чи радше стрілецьку бійницю. Дівчинка підскочила, вхопилася за підвіконня, підтяглася. Затамувавши подих, узялася прослизати крізь вузьку щілину вікна. «Слизька, мов вугор». Впавши на підлогу просто перед зляканою прибиральницею, вона швидко підскочила, обтрусила очерет з одягу і знову кинулася тікати: через двері, довгою палатою, вниз по сходах, через якийсь прихований дворик, за ріг, через мур, крізь вузьке вікно у темний, мов ніч, підвал. Звуки позаду ставали все тихішими.

Ар’я засапалася так, що не могла дихати, і остаточно заблукала. Якщо її упізнали, то це кінець. Та все ж мала надію, що не впізнали, бо рухалася дуже швидко. «Прудка, мов сарна». Ар’я присіла навпочіпки у темряві, сперлася на вогку кам’яну стіну та прислухалася до погоні, але почула тільки калатання власного серця і віддалене капотіння води. «Тиха, мов тінь», сказала вона собі. А тоді вирішила з’ясувати, де опинилася. Коли вона з батьком вперше прибула до Король-Берега, то часто бачила сон, що заблукала замком. Батько казав, що Червоний Дитинець менший за Зимосіч. Але уві сні він був велетенський: нескінченний кам’яний лабіринт зі стінами, які рухалися і мінялися позаду неї. Вона блукала похмурими палатами, проходила повз вицвілі гобелени, долала нескінченні закручені сходи, бігла через двори або мости, а на її крики відповідала тільки луна. В деяких кімнатах червоні кам’яні стіни, здавалося, спливали кров’ю. І ніде вона не бачила жодного вікна. Інколи чула голос батька, але завжди тільки здалеку, і скільки б не бігла на нього, той голос дедалі слабшав, аж поки не зникав зовсім, полишаючи Ар’ю саму в темряві.

Раптом вона усвідомила, що навколо дуже темно. Вона міцно охопила голі коліна, притиснула їх до грудей і затремтіла. А тоді вирішила тихо почекати і полічити до десяти тисяч. Потім можна буде вилізти і спробувати знайти дорогу додому.

Поки вона нарахувала вісімдесят сім, у кімнаті стало трохи світліше, бо очі звикли до темряви. Навколо стали виникати обриси. З мороку витріщалися велетенські порожні очі, а ще показалися неясні щербаті тіні довгих зубів. На цьому вона втратила лік, заплющила очі й прогнала страх. Коли вона розплющить очі, ніяких чудовиськ не має бути. Як ніколи і не було. Вона вдала, що поряд з нею у темряві є Сиріо, що він шепоче їй на вухо. «Спокійна, мов тиха вода», мовила вона до себе. «Сильна, мов ведмідь». «Люта, мов росомаха».

Нарешті вона розплющила очі. Чудовиська нікуди не поділися. Але страху не лишилося.

Ар’я скочила на ноги, не втрачаючи обережності. З усіх боків її оточували голови. З цікавості вона торкнулася однієї, аби зрозуміти, чи та справжня. Пальці пробігли важкою щелепою, дотик підказав — так, цілком справжня. Кістка під рукою була гладенька, холодна, тверда. Ар’я намацала зуба: чорного та гострого, наче кинджал, зроблений з темряви. Її знову охопило тремтіння.

— Він мертвий, — вимовила вона вголос. — То просто череп, він мене не зачепить.

І все ж чомусь здавалося, що чудовисько про неї знає. Ар’я відчувала, як порожні очі стежать за нею крізь морок. У темній, схожій на печеру палаті ховалося щось таке, що не плекало до неї любові. Вона відсунулася від одного черепа і втрапила спиною в другий, більший за перший. На мить вона відчула, як їй у плече вчепилися зуби, неначе хотіли відгризти шматок плоті.

Ар’я крутнулася і відчула, як камізелька тріщить, зачепившись за велетенське ікло. А тоді побігла. Попереду височів ще один череп, від найбільшого з усіх чудовиська, але Ар’я навіть бігу не стишила. Перескочивши через гребінку чорних зубів завдовжки з мечі, вона ринула крізь роззявлену голодну пащу і далі до дверей.

Руками вона намацала важке залізне кільце, увігнане у дерево, і смикнула. Двері якусь мить опиралися, а тоді почали відчинятися досередини, та з таким жахливим скрипінням, що Ар’ї здалося, ніби його чує все місто. Вона прочинила двері рівно настільки, щоб проскочити крізь них до якоїсь великої палати.

Попередня
-= 144 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар