Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Але ви майстерніші за жонглера, старий друже. Ви справжній чародій. Я ж прошу від вас тільки почаклувати іще трошки.

Вони рушили палатою у той бік, звідки прийшла Ар’я, мимо підвалу з чудовиськами.

— Що можу, те зроблю, — тихо відповів чоловік зі смолоскипом, — але потребуватиму золота і ще п’ятдесят пташок.

Вона відпустила їх далеко уперед, а тоді почала скрадатися слідом. «Тиха, мов тінь.»

— Так багато? — Голоси слабшали, світло попереду згасало. — Таких, як вам треба, нелегко знайти… такі маленькі, але письменні… може, трохи старших… ті хоча б живучіші…

— Ні. Краще менші… будьте до них ласкаві…

— …якби ж не їхні язики…

— …небезпека…

Ще довго після того, як голоси згасли вдалині, Ар’я бачила світло смолоскипа — димну зірку, що нестримно кликала за собою. Двічі світло зникало, але вона вперто йшла слідом, і обидва рази опинялася нагорі крутих і вузьких сходів, а смолоскип блимав десь унизу. Вона знову поспішала слідом, все донизу та донизу. Якось вона запнулася об камінь і вдарилася об стіну; рука вхопилася за сиру землю, підперту дерев’яними стовпами та кроквами, тоді як раніше проходи були викладені каменем.

Ар’я скрадалася за таємничою парою вже, мабуть, кілька верст. Нарешті вони зникли, але іншого напрямку, окрім уперед, однак не було. Вона знову знайшла стіну і пішла попід нею, наосліп та навмання, вдаючи собі, наче Німерія трусить поруч у темряві. Зрештою вона опинилася по коліно у гнилій смердючій воді, жалкуючи, що не може танцювати на ній, як, мабуть, уміє Сиріо, і питаючи себе, чи ще колись побачить світло. Коли нарешті Ар’я вигулькнула назовні, то опинилася посеред глупої ночі.

Вона стояла просто у гирлі помийного зливу там, де він випорожнювався у річку. Смерділо від неї так, що вона стягла з себе одяг, недовго думаючи, кинула його на березі й пірнула у глибокі чорні води. Вона плавала, поки не відчула себе чистою, і виповзла на берег, тремтячи з холоду. Поки Ар’я прала одяг, повз неї річковим шляхом проїхали якісь вершники, але якщо навіть і побачили голе худорляве дівча, що полоскало свої жалюгідні лахи при світлі місяця, то не звернули уваги.

Вона зайшла за багато верст від замку, але у Король-Березі досить було роззирнутися з будь-якого місця, щоб побачити Червоний Дитинець на Аегоновому пагорбі, тож небезпека заблукати їй не загрожувала. Поки Ар'я дотупала до брами, одяг на ній майже висох. Решітка була опущена, ворота засунуті, тож вона пішла до бокової потерни. Золотокирейники, що стояли там на варті, пирхнули, коли вона завимагала її впустити.

— Геть звідси, — мовив один. — З кухні недоїдків нема, і після заходу сонця жебрати не дозволено.

— Я не жебрати, — відповіла вона. — Я тут живу.

— Я сказав, геть звідси. Хочеш ляща у вухо, щоб краще чути?

— Я хочу до батька.

Стражники перезирнулися.

— А я хочу відгойдати королеву, — вишкірився молодший. — Кожен має свою мрію.

Старший тільки зиркнув похмуро.

— Хто твій батько, хлопчисько? Міський щуролов?

— Правиця Короля, — відповіла Ар’я.

Обоє зареготали, а тоді старший недбало пхнув її кулаком, наче собаку. Ар’я побачила удар, щойно він почався, і легко ухилилася, наче танцюючи. Кулак навіть не зачепив її.

— Я не хлопчисько! — визвірилася вона. — Я Ар’я Старк із Зимосічі! Якщо ви мене торкнетеся бодай пальцем, пан батько виставлять ваші голови на шпичках! Не вірите мені, то підіть до Джорі Каселя або Вайона Пула з Башти Правиці!

І вперла руки в боки.

— То ви відчините мені браму, чи дати ляща у вухо, щоб краще чули?

Батько сидів сам у світлиці, коли Гарвін та Товстун Том ввели її до нього. Коло ліктя в нього м’яко світився олійний кенкет, а перед очима лежала найбільша книга, яку Ар’я бачила за життя: широчезна та грубезна, з дрібними нерозбірливими літерами на жовтих потрісканих сторінках, переплетених у вицвілу шкіряну обкладинку. Батько був схилився низько над нею, але випростався і закрив, щоб вислухати доповідь Гарвіна. З суворим обличчям він подякував варті та відіслав її геть.

— Ти розумієш, що тебе шукає половина моєї сторожі? — мовив Едард Старк, коли вони залишилися наодинці. — Септа Мордана сама не своя від жаху. Вона молиться у септі за твоє безпечне повернення. Ар’я, ти ж знала, що не повинна виходити за браму замку без мого дозволу!

— Я не виходила за браму! — вигукнула вона. — Тобто, я не хотіла. Я була у підземеллі, а там прохід. І усюди темно, а я не мала ані свічки, ані смолоскипа, тож пішла навмання. А назад піти не могла, бо там чудовиська. Батьку, вони говорили, щоб вас убити! Ні, не чудовиська, а двоє чоловіків. Мене вони не бачили, бо я застигла, мов камінь, і була тиха, мов тінь. А я чула. Вони казали, що ви маєте книгу і байстрюка, і якщо помер один Правиця, то чому б і не другий. Це та сама книга? А байстрюк — то напевне, Джон.

Попередня
-= 146 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар