Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

То була тиха й мирна країна жирного чорнозему, широких повільних річок, сотень невеличких озерець, що виблискували під сонцем, як маленькі люстерка. З усіх боків її огороджували надійні стіни гір. На полях високо здіймалася пшениця, ячмінь, кукурудза; навіть у Вирії не бачили таких здоровезних гарбузів і такої солодкої садовини, як тут. Загін стояв зараз на західному кінці долини, де високий гостинець долав останній перевал і починав своє звивисте сходження на три верстви до плодючої низини. Тут Долина була вузька, не ширша за півдня їзди верхи, а північні гори стояли так близько, що Кетлін, здавалося, могла простягнути руку і торкнутися їх. А над усім височіла щербата гора, що прозивалася Велетнів Спис. На неї навіть інші гори дивилися знизу. Її вершина губилася у крижаних туманах більше як за п’ять верст від дна долини. З її скелястого західного схилу стікав примарний потік Алиссиних Сліз. Навіть звідси Кетлін могла розібрати сяючу срібну нитку, таку яскраву на тлі темного каменю гори.

Коли дядько побачив, що вона зупинилася, то під’їхав ближче і вказав:

— Онде, коло Алиссиних Сліз. Звідси буває видно тільки миготіння білого. Якщо дивитися уважно, і якщо сонце падає на стіни так, як треба.

«Сім башт», розповідав їй Нед. «Наче сім кинджалів, увіткнутих в живіт неба. Так високо, що можна стояти на мурі й дивитися вниз на хмари.»

— Як довго нам їхати?

— До підніжжя гори потрапимо увечері, — відповів дядько Брінден, — але підійматися будемо ще день.

Ззаду заговорив пан Родрік Касель.

— Люба пані, — мовив він, — мушу зізнатися, що навряд чи зможу сьогодні рухатися далі.

Під неоковирними, щойно відрослими баками обличчя пана Родріка дуже змарніло; побачивши його, Кетлін злякалася, що лицар зараз впаде з коня.

— Ви й не повинні, — відповіла вона. — Ви зробили усе, що я могла від вас чекати, ба навіть у сто разів більше. Мій дядько проведе мене до Соколиного Гнізда. Ланістер поїде зі мною, але гадаю, ви й решта інших могли б залишитися тут і відновити сили.

— Ми приймемо усіх ваших супутників як почесних гостей, — з бундючною чемністю, властивою молодим паничам, мовив пан Донел. Від загону, який виїхав з корчми на перехресті, залишилися, окрім пана Родріка, ще тільки Брон, пан Віліс Вод і співець Марільйон.

— Мосьпані, — вигукнув Марільйон, поспіхом виїжджаючи наперед, — благаю, дозвольте поїхати разом з вами до Соколиного Гнізда, аби побачити кінець тієї шляхетної історії, яку я спостерігаю з самого початку.

Молодик казав змученим, але дивно рішучим голосом, гарячково виблискуючи очима.

Кетлін взагалі не запрошувала співця з собою в дорогу — він нав’язався сам. Вона не розуміла, як він пережив подорож, у якій скінчили своє життя без поховання стільки хоробріших від нього чоловіків. Але нікуди не дінешся, осьде він, ще й з натяком на бороду, яка робить його майже схожим на чоловіка. Може й справді, вона винна йому хоча б за те, що спромігся заїхати так далеко.

— Гаразд, — відповіла вона пісняреві.

— Я теж поїду, — оголосив Брон.

Оце їй сподобалося куди менше. Вона розуміла, що без Брона не потрапила б до Долини: сердюк бився чи не краще за усіх, кого вона знала, і проклав їй мечем дорогу до життя. Та незважаючи на все, найманець був Кетлін не до смаку. О так, силу і мужність він мав неабияку, проте ані краплі добросердя і навряд чи більше чесності. Вона занадто часто бачила його коло Ланістера; ті двоє тихо перемовлялися і реготали з якихось своїх жартів. Кетлін бажала б негайно відділити його від карлика, але погодившись на супровід Марільйона до Гнізда, не бачила шляхетного способу відмовити Бронові в тому ж самому.

— Як забажаєте, — відповіла вона, хоча й помітила, що він не питав її згоди.

Пан Віліс Вод залишився з паном Родріком; над їхніми ранами вже клопотав тихий септон. Усі їхні коні, жалюгідні та втомлені, теж лишилися. Пан Донел пообіцяв надіслати птахів до Гнізда і Місячної Брами зі звісткою про їхнє наближення. Зі стайні привели свіжих коней — міцних кудлатих гірських бахмутів — і ще години не минуло, як загін рушив далі. Кетлін їхала поруч із дядьком; вони починали спускатися на саме дно Долини. Позаду їхали Брон, Тиріон Ланістер, Марільйон і шестеро Брінденових людей.

Проїхавши добру третину спуску гірською стежкою і віддалившись від решти, Брінден Таллі нарешті обернувся до Кетлін і мовив:

— Гаразд, дитино. Розповідай, яка така буря женеться за вами.

— Я не дитина вже багато років, дядьку, — відповіла Кетлін, але все розповіла. Оповідка відняла більше часу, аніж вона гадала: про лист Лізи і падіння Брана, про кинджал убивці й Мізинця, і нарешті, про випадкову зустріч з Тиріоном Ланістером у корчмі на перехресті.

Попередня
-= 153 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар