Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— У кайданах, — відповіла Кетлін. Справа відкрилося темне провалля. Вона натягнула повід і рушила уперед обережними дрібними кроками.

— Овва? — Дядько зиркнув назад, туди, де повільно спускався слідом Тиріон Ланістер. — Я бачу в нього при сідлі сокиру, при поясі — ножа, при боці — сердюка, схожого на голодну чорну тінь. А де ж кайдани, люба моя?

Кетлін незатишно посовалася у сідлі.

— Карлик знаходиться тут не з власної волі. У кайданах чи ні, а він мій бранець. Ліза хоче, щоб він відповів за свої злочини не менше, ніж я. Ланістери вбили її вельможного чоловіка. Саме її лист вперше попередив нас проти них.

Брінден Чорноструг втомлено посміхнувся до небоги.

— Сподіваюся, ти права, дитино, — зітхнув він, але тривожний голос казав зовсім протилежне.

Поки схил під копитами коней почав потроху перетворюватися на рівнину, сонце добряче просунулося на захід. Дорога випросталася і поширшала; Кетлін вперше побачила навколо траву та польові квіти. Досягши низу долини, вони рушили швидше: понеслися легким чвалом крізь веселі зелені гайочки, крихітні поснулі сільця, квітучі сади, поля золотої пшениці; перетнули з десяток струмків, розбризкуючи сонячні крапельки. Дядько вислав наперед свого хорунжого з подвійною корогвою на держалні: нагорі місяць та сокіл дому Арин, унизу його власний чорний пструг. Селянські та купецькі вози, поодинокі вершники з менших домів сторонилися, аби дати дорогу.

І все ж поки вони досягли міцного замку біля підніжжя Велетневого Списа, вже настала темрява. На мурах блимали смолоскипи, на чорній воді рову танцював рогатий місяць. Моста було піднято, решітку опущено. Але Кетлін бачила, що у вартовій горить світло, і вікна квадратних башт замку також сяють вогнями.

— Місячна Брама, — мовив дядько. Загін натягнув поводи. Хорунжий під’їхав до краю рову, аби привітати вартових. — Стіл князя Нестора. Він має чекати на нас. Глянь-но угору.

Кетлін підняла очі, все вище й вище. Спершу вона бачила тільки скелі та ліс, чорну громаду гори посеред нічного неба. Але потім помітила блиск віддалених вогнів високо над головою: там на крутому схилі стояла вежа, блимаючи згори жовтогарячими очима. Над нею, далі схилом, стояла ще одна; а ще далі третя, схожа на іскру в небі. Вище за всі три, куди сміли залітати тільки орли та соколи, у місячному світлі блищало щось біле. Вдивляючись у бліді башти в неймовірній височіні, Кетлін відчула, як на неї накотило запаморочення.

— Соколине Гніздо, — пробурмотів Марільйон, майже німий з захвату.

Тишу розірвав різкий голос Тиріона Ланістера.

— Вочевидь, Арини так не люблять гостей, що залізли аж на небо. Якщо ви зібралися дертися цією горою в темряві, то краще вбийте мене тут.

— Ми заночуємо тут і піднімемося вранці, — повідомив Брінден.

— Не дочекаюся, — відповів карлик. — Але як саме? Я ніколи раніше не їздив на козах.

— На мулах, — посміхнувся Брінден.

— У горі вирізано сходи, — відповіла Кетлін; вона чула про те від Неда, який часто розповідав їй про юність, проведену в Долині разом з Робертом Баратеоном та Джоном Арином.

Дядько кивнув.

— Зараз темно, їх не видно, але сходи є. Надто круті та вузькі для коней, але мули долають їх цілком вправно. Стежку охороняють три замки: Кам’янець, Снігокрай та Небосхил. Мули довезуть нас до Небосхилу.

Тиріон Ланістер збентежено зиркнув вгору.

— А далі як?

Брінден знову посміхнувся.

— А далі надто круто навіть для мулів. Решту шляху пройдемо пішки. Або ж можна скористатися кошиком. Соколине Гніздо прибудоване до гори просто над Небосхилом, а в його підвалах є шість великих коловоротів з ланцюгами для підйому запасів. Якщо бажаєте, любий пане Ланістере, я влаштую вам проїзд разом з хлібом, пивом та яблуками.

Карлик коротко реготнув, неначе гавкнув.

— От якби ж я був гарбузом, — відповів він. — Та на жаль, мій пан батько страшенно засмутяться, якщо їхній синок-Ланістер вирушить у пащу долі, наче кошик ріпи. Якщо ви дертиметеся нагору пішки, то, на жаль, доведеться й мені. Ми, Ланістери, маємо свою гордість.

— Гордість? — скинулася Кетлін. Його кпини та недбала легковажність розлютили її. — Радше сказати, зухвалість. Зухвалість, марнославство і спрагу до влади.

— Зухвалий — то про мого брата, — відповів Тиріон Ланістер. — Мій батько — саме уособлення марнославства, а моя мила сестричка Серсея прагне влади, як дихає. Однак я невинний у цих гріхах, яко агнець. Хочете, забекаю?

І він вишкірився усмішкою.

Перш ніж Кетлін встигла відповісти, зарипів і пішов донизу підйомний міст, а тоді на добре змащених ланцюгах полізла вгору решітка. Аби освітити шлях, із замку висипала сторожа зі смолоскипами, і дядько провів загін досередини. У дворі на них чекав князь Нестор Ройс, великий підстолій Долини та Оборонець Місячної Брами, оточений лицарями.

Попередня
-= 155 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар