Слава ЗСУ!

— Пані Старк, — привітався він, вклоняючись. То був кремезний опасистий чоловік, грудьми як барило, і уклін в нього вийшов не надто жвавий.

Кетлін зійшла з коника і стала перед ним.

— Пане Несторе, — кивнула вона. Кетлін знала князя тільки з оповідей: брат у перших Спижевому Йону, з молодшої гілки дому Ройс, але й сам по собі вельми шанований та могутній вельможа. — Ми подолали довгий та втомний шлях. Прошу вашої гостини на цю ніч, якщо ваша ласка.

— Мій дім — ваш дім, люба пані, — буркнув князь Нестор, — але ваша сестра, пані Ліза, надіслала з Гнізда нагальний наказ. Хоче бачити вас якомога швидше. Решта вашого загону заночує тут і відбуде нагору з першими променями сонця.

Її дядько рвучко зіскочив з коня.

— Що за божевілля стукнуло їй у голову? — запитав він, не добираючи гречних слів. Брінден Таллі рідко пом’якшував те, що хотів сказати. — Підніматися вночі, ще й не за повного місяця? Навіть Ліза має розуміти, що то певний спосіб скрутити собі в'язи.

— Мули знають дорогу, пане Бріндене.

Тоненька жилава дівчина сімнадцяти чи вісімнадцяти років вийшла наперед з-за спини князя Нестора. Її темне волосся було обрізане горщиком; вбрана дівчина була у шкіряний одяг вершника та легку сріблясту кольчужку. Вона вклонилася до Кетлін значно спритніше, аніж її князь.

— Обіцяю вам, пані, жодної небезпеки немає. Я матиму за честь доправити вас нагору. Я підіймалася вночі вже разів сто. Михел каже, що мій батько, напевне, був гірським козлом.

Дівчина вихвалялася так гаряче, що Кетлін не могла не всміхнутися.

— Чи маєш ти ім’я, дитино?

— Мія Камінець, з ласки вельможної пані, — відповіла дівчина.

Втім, почуте не додало Кетлін ласки; навпаки, вона аж присилувала себе зберегти посмішку на обличчі. Камінець — таке прізвище давали байстрюкам у Долині Арин. Так само, як Сніговій на півночі або Буйцвіт у Вирії. У кожному з семи королівств вигадали своє спільне прізвище для дітей, які народилися без шлюбного батька. Кетлін не бажала дівчині зла, але мимоволі згадала Недового байстрюка на Стіні, й це розбурхало в ній одразу і гнів, і вину. Вона марно шукала якихось слів, аби відповісти.

Порушив мовчанку князь Нестор.

— Мія в нас розумниця, і якщо каже, що довезе вас безпечно до пані Лізи, то довезе. Вона не підводила мене жодного разу.

— Тоді я віддаюся до твоїх рук, Мія Камінець, — мовила Кетлін. — А вам, пане Несторе, доручаю стерегти мого бранця якомога пильніше.

— А я доручаю вам подати йому келих вина та добре підрум’яненого каплуна, поки бранець не помер з голоду, — втрутився Ланістер. — Непогано було б іще й дівчину, але аж про таку ласку не смію вас просити.

Сердюк Брон гучно зареготав.

Князь Нестор не зважив на зухвалість полоняника.

— Як забажаєте, пані, все буде зроблено. — І тільки тоді вшанував карлика поглядом. — Проведіть пана Ланістера до келії в башті, подайте йому трунку та частунку.

Кетлін попрощалася з дядьком та іншими, поки Тиріона Ланістера вели геть, а тоді рушила за дівчиною-байстрючкою крізь замок. У верхньому дворі чекали двоє мулів, осідлані й готові у дорогу. Мія допомогла їй сісти у сідло, поки стражник у небесно-блакитній киреї відчиняв вузьку потерну. За нею починався густий ліс з сосен та ялин і гора, схожа на чорну стіну. Проте на місці були і сходи — глибоко врізаний у скелю шлях до неба.

— Декому буває легше, коли заплющити очі, — мовила Мія, виводячи мулів крізь потерну в темний ліс. — З переляку або запаморочення люди хапаються за мулів надто міцно, а мулам воно не до смаку.

— Я вроджена Таллі, а в заміжжі Старк, — мовила Кетлін. — Мене не так легко налякати. Чи запалиш ти смолоскипа?

На сходах було темно, мов у ямі.

Дівчина зморщила носа.

— Смолоскипи засліплюють. Такої ясної ночі достатньо місяця та зірок. Михел каже, що я маю совині очі.

Вона сіла верхи й рушила мулом на першу сходину. Мул Кетлін пішов слідом сам.

— Ти вже згадувала того Михела, — зазначила Кетлін. Мули пішли звичним кроком, поволі, але упевнено. От і гаразд.

— Михел — мій коханий, — пояснила Мія. — Михел Черленець. Він служить зброєносцем панові Лину Корбрею. Щойно він через рік або два стане лицарем, як ми одружимося.

Цієї миті вона скидалася на Сансу, така щаслива і невинна у своїх мріях. Кетлін посміхнулася, але сумно й силувано. Черленці були старим родом Долини, мали в собі кров першолюдей. Вона чула те шляхетне ім’я. Може, хлопець і кохав її, але Черленця ніколи не одружать з байстрючкою. Сім’я знайде йому належну пару: когось із Корбреїв, Тягнидубів чи Ройсів, а чи й дочку шляхетного дому за межами Долини. Якщо Михел Черленець колись і зляже з цією дівчиною, то аж ніяк не на весільному ложі.