Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Пані Старк! — покликала Мія через провалля. Голос доносився звідкілясь за тисячу верст звідти. — Ви здорові?

Кетлін Таллі-Старк проковтнула залишки гонору і відповіла:

— Я… не можу йти далі, дитино.

— Та можете, — відповіла байстрючка. — Кажу вам, можете. Дивіться, яка широка тут стежка.

— Не хочу дивитися.

Світ крутився навколо неї, мовби дитяча дзига: гора, небо, мули, все разом. Кетлін заплющила очі, аби вгамувати нерівний подих.

— Я повернуся по вас, — пообіцяла Мія. — Тільки не рухайтеся, пані.

Якраз рухатися Кетлін зараз бажала найменше у світі. Вона стояла і слухала вереск вітру та шурхотіння шкіри по каменю, поки не з’явилася Мія і не взяла її м’яко за руку.

— Можете заплющити очі, якщо хочете. Пустіть повід, Білявчик сам про себе подбає. Ось так, мосьпані. Я вас переведу, це просто — от побачите. Ану ж зробіть один крочок. Отак, ніжку переставте, посуньте просто уперед. От бачите! А тепер другу, легенько. Та ви б тут перебігли й оком не змигнули. Тепер ще одну, давайте. Отак-о.

Крок за кроком, нога за ногою дівчина-байстрючка перевела Кетлін, сліпу й тремтливу, через вузьке місце, а білий мул спокійно тупав собі за ними.

Вартовий замок під назвою Небосхил являв собою одну лише високу стіну у вигляді серпа, з каменю без розчину, прибудовану до схилу гори. Та навіть палаци Валірії не здалися б Кетлін Старк прекраснішими. Тут нарешті почалася снігова шапка: вичовгані роками камені Небосхилу припали памороззю, довгі язики льоду тягнулися з вищих схилів донизу.

На сході займався світанок, коли Мія Камінець загукала до варти, і перед ними розчинили браму. Всередині муру до нього були прибудовані похилі підйоми, а навколо складено безліч каменю всіляких розмірів, аби легко було скинути кам’яну лавину на чиїсь голови. У скельній стіні зяяло чорне гирло.

— Там стайні та казарми, — повідомила Мія. — Остання частина шляху лежить всередині гори. Темнувато, але хоч вітру нема. Мули доходять тільки сюди, а далі там такий… наче димар з печі, а всередині радше драбина, ніж сходи. Але нічого, ходити можна. Ще година, і будемо нагорі.

Кетлін подивилася вгору. Просто над головою вона бачила основу Соколиного Гнізда, бліду під вранішнім світлом. До неї залишалося якихось шість сотень стоп. Знизу Гніздо здавалося малим білим бджолиним стільником. Вона згадала розповідь дядька про кошик та коловорот.

— Ланістери хай мають гордість, — мовила вона до Мії, — а Таллі вдовольняться здоровим глуздом. Я їхала цілісінький день і майже всю ніч. Хай спустять кошика. Поїду разом з ріпою.

Коли Кетлін Старк нарешті досягла Соколиного Гнізда, сонце вже добряче здійнялося над горами. Вибратися з кошика їй допоміг кремезний сивочолий лицар у блакитному корзні та карбованому обладунку з соколино-місячним значком. То був пан Вардіс Еген, сотник замкової сторожі Джона Арина. Позаду стояв маестер Колемон, худий та стурбований, майже без волосся, зате з довжелезною шиєю.

— Пані Старк, — мовив пан Вардіс, — маємо величезне і несподіване задоволення бачити вас.

Маестер Колемон хитнув головою на знак згоди.

— О так, пані моя, саме так. Я надіслав звістку до вашої сестри. Вона наказала збудити її, щойно ви прибудете.

— Сподіваюся, вона добре виспалася, — мовила Кетлін досить глузливо, проте ніхто не звернув уваги.

Сторожа вивела її з коловоротної закрученими сходами. Як на великі доми, замок Соколине Гніздо був досить невеличкий: сім струнких башт, тісно зіставлених докупи, наче стріли у сагайдаку на плечі величезної гори. Стаєнь, кузень або псярень він не потребував, але Нед казав, що комори тут не менші за зимосіцькі, а у баштах можуть вміститися зо п’ять сотень людей. Але замок здавався Кетлін дивно покинутим, коли вона проходила ним, розносячи луну кроків порожніми білими палатами.

Ліза чекала сама у своїй світлиці, вдягнена у нічну сорочку. Її довге рудо-брунатне волосся вільно спадало на голі білі плечі й далі спиною. Позаду стояла покоївка, розчісуючи нічну плутанину, але щойно Кетлін увійшла, сестра зіп’ялася на ноги та посміхнулася.

— Кет! Яка радість, Кет, знову бачити тебе! Люба моя сестричка!

Вона ринула світлицею і схопила сестру в обійми.

— Як же довго ми не бачилися, — промурмотіла Ліза коло вуха. — Ох, скільки ж років…

Тих років було п'ять, і з Лізи вони стягнули важку та жорстоку данину. Нижча від сестри на зріст, розповніла, опецькувата, вона тепер виглядала старшою за Кетлін, хоча насправді була на два роки молодша. Її блакитні очі Таллі вицвіли й злодійкувато бігали на блідому опухлому обличчі, а маленький ротик застиг у виразі примхливому, наче щоразу чимсь роздратованому.

Попередня
-= 158 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар