Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Обіймаючи її, Кетлін згадувала струнку високогруду дівчину, що стояла поруч із нею того дня у септі Водоплину. Яка ж вона була чарівна, повна сподівань. А зараз від її краси тільки й лишилося, що густий, брунатний з рудизною водоспад волосся на всю спину.

— Ти здорова з виду, — збрехала Кетлін, — але якась… втомлена.

Сестра розірвала обійми.

— Втомлена. О так. Дуже.

Здається, вона щойно помітила інших: покоївку, маестра Колемона, пана Вардіса.

— Залиште нас, — наказала вона. — Я бажаю говорити з сестрою наодинці.

Вона тримала Кетлін за руку, поки всі виходили… і відкинула її, щойно двері зачинилися. Кетлін побачила, як привітність прожогом збігла в сестри з обличчя, немов сонце зайшло за хмари.

— Ти з’їхала з глузду, абощо? — напустилася Ліза на неї в ту ж саму мить. — Привезла його сюди, не спитавшись дозволу, ані словом не попередивши, аби втягнути нас у свої чвари з Ланістерами…

— Свої чвари?! — Кетлін не могла повірити власним вухам. У світлиці палав вогонь, та обличчя Лізи пашіло крижаною зневагою. — Від початку то були твої чвари, сестро. Це ж ти прислала мені того клятого листа, де написала, що Ланістери вбили твого чоловіка!

— Так, написала — аби ти знала і трималася від них якнайдалі! Я ж не гнала тебе на війну з ними! О боги, Кет, ти хоч розумієш, що наробила?!

— Матусю? — раптом проказав тоненький голосочок. Ліза крутнулася, важка сорочка захилиталася навколо неї. У дверях стояв Роберт Арин, князь Соколиного Гнізда, притискаючи до себе засмальцьовану ляльку з ганчір’я і вилупивши на сестер великі очі. То був хворобливий від народження, худенький хлопчик, замалий для свого віку, який ще й пересмикувався час від часу. Маестри так і називали цю хворобу: трясучкою. — Я почув голоси…

«Не дивно», подумала Кетлін, «Ліза трохи що не волала на все горло».

Сестра все ще дивилася вовком.

— Це твоя тітка Кетлін, дитинко. Моя сестра, пані Старк. Ти її пам’ятаєш?

Хлопчик лупнув на неї очима.

— Здається, — відповів він, блимаючи, хоча не мав ще й року від народження, коли його бачила Кетлін.

Ліза всілася коло вогню і мовила:

— Піди до матусі, мій солоденький.

Вона опорядила його нічну сорочку та пригладила гарне брунатне волосся.

— Хіба не гарний хлопчик? А ще й сильний який! Не вір тому, що про нього кажуть. От Джон знав правду і казав мені: «Міцне сім’я». То були його останні слова. Він все повторював Робертове ім’я, а за руку мені так вхопився, що лишив сліди пальців. «Скажи їм… міцне сім’я». Його сім’я. Він хотів, аби всі знали, який гарний та міцний росте в мене синочок.

— Лізо, — мовила Кетлін, — якщо ти маєш рацію щодо Ланістерів, тим паче ми маємо діяти швидко. Ми…

— Та не при дитині ж! — сіпнулася Ліза. — Він має таку ніжну вдачу. Авжеж, мій солоденький?

— Хлопчик є князем Соколиного Гнізда, господарем і захисником Долини, — нагадала Кетлін, — і зараз такі часи, що нам не до його ніжної вдачі. Нед гадає, що справа може дійти до війни.

— Мовчи! — визвірилася Ліза. — Ти лякаєш хлопчика!

Малий Роберт швидко зиркнув через плече на Кетлін і почав тремтіти. Його лялька впала долу на очерет, і він щільно притиснувся до матері.

— Не бійся, моя люба дитинко, — прошепотіла Ліза. — Матінка з тобою, ніхто тобі не зашкодить.

Вона розчахнула сорочку і витягла бліду важку цицьку з яскраво-червоним соском. Малий гаряче ухопив її, сховав обличчя в матері на грудях і взявся смоктати. Ліза тим часом пестила йому волосся.

Кетлін втратила мову. «Оце синок Джона Арина», подумала вона, не вірячи очам своїм. Тоді згадала свого сина Рікона, вдвічі молодшого за цього і уп’ятеро сміливішого. Не дивно, що панство Долини непокоїться. Вперше вона зрозуміла, чому король намагався відняти дитину від матері та віддати на виховання Ланістерам…

— Ми тут у безпеці, — казала тим часом Ліза. Хлопчикові чи ще кому — Кетлін не знала напевне.

— Та не кажи дурниць, — відповіла Кетлін, потроху шаленіючи. — Ніхто не може зараз почуватися у безпеці. Ти гірко помиляєшся, якщо гадаєш пересидіти тут, аби Ланістери про тебе забули.

Ліза прикрила вухо хлопця рукою.

— Навіть якщо вони проведуть військо поміж гір та крізь Криваву Браму, Соколине Гніздо лишиться неприступним. Ти сама бачила. Тут нас не дістане жоден ворог.

Кетлін закортіло дати їй ляпаса. «А дядько Брінден же попереджав», раптом усвідомила вона.

— Неприступних замків не буває!

— Бувають, — наполягала Ліза. — Гніздо неприступне, це усі кажуть. Аби ж тільки я знала, що робити з привезеним тобою Бісом!

Попередня
-= 159 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар