Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

«Добрий», бездумно повторив Нед про себе.

— Я скажу йому, дитино, і обіцяю, що Барра матиме усе, що їй необхідно.

Вона посміхнулася такою ніжною, тремтливою посмішкою, що йому аж заскніло серце. Їдучи крізь дощову ніч, Нед бачив поперед себе обличчя Джона Сніговія, таке схоже на його власне замолоду. «Якщо боги гніваються на байстрюків», подумав він похмуро, «то нащо ж дарують чоловікам таку хіть?»

— Пане Баеліше, що ви знаєте про Робертових байстрюків?

— Ну, для початку, він їх має більше, ніж ви.

— Скільки саме?

Мізинець здвигнув плечима. Спиною його киреї звивалися вологі струмки.

— Кому яке діло? Якщо злягатися з багатьма жінками, зрештою якась та принесе в подолі. А його милість всеньке життя гуляв на широку ногу. Скільки я знаю, він визнав за сина того хлопчину в Штормоламі, якого нарядив у весільну ніч князя Станіса. Та й не міг вчинити інакше, мати-бо походила з Флорентів — небога пані Селіси, одна з її покойових дівчат. Ренлі розповів, що Роберт потяг дівча нагору просто з учти і зганьбив весільне ліжко, поки Станіс ще витанцьовував унизу з нареченою. Князь Станіс вирішив, що байстрюк плямує честь дому його дружини, тому після народження хлопчика відіслав його до Ренлі.

Мізинець кинув на Неда погляд скоса.

— Ще я чув, що Роберт зробив пару близнюків якійсь служниці в Кастерлі-на-Скелі три роки тому, коли їздив на захід на турнір князя Тайвина. Серсея наказала вбити малих, а матір продати як невільницю в іноземний полон. Надто, бач, образили гонор Ланістерів — просто у їхньому домі.

Нед Старк скривився. Незугарні байки такого роду розповідали про кожного вельможного пана в державі. Та й про Серсею він охоче повірив… але чи став би король терпіти таке? Той Роберт, якого він знав, не став би, але колишній Роберт ще не вмів так вправно заплющувати очі на те, чого не бажав бачити.

— Чому Джон Арин так раптово зацікавився позашлюбними дітьми короля?

Коротун мляво знизав плечима.

— Він же був Правицею. Мабуть, Роберт прохав його убезпечити майбутнє тих дітей.

Нед просяк водою до кісток, аж душа захолола.

— Цього недостатньо. Навіщо за таке вбивати?

Мізинець витрусив дощову воду з волосся і засміявся.

— Уявляю собі. Князь Арин дізнався, що його милість надув животи кільком хвойдам і риболовкам, і за те його вколошкали. Та й не дивно: залиш таку людину жити, й вона ще, не дайте боги, розголосить, з якого боку світу сходить сонце!

На це Нед Старк міг тільки скривити рота. Вперше за багато років він згадав Раегара Таргарієна і подумав, чи той вчащав до бурдеїв. Чомусь йому здавалося, що ні.

Дощ припустив сильніше, жалячи очі, тарабанячи по землі. Річки чорної води стікали з пагорба. Раптом Джорі покликав хрипким від тривоги голосом:

— Мосьпане!

Тієї ж самої миті вулиця наповнилася вояками.

Нед побачив кольчуги на каптанах вареної шкіри, латні рукавиці та поножі, шоломи з золотими левами на маківках. Просяклі дощем киреї липли до спин. Часу рахувати їх не було, але поперек вулиці стояв принаймні десяток піших стражників з мечами та сталевими списами.

— Ззаду! — почувся Вилів скрик. Повернувши коня, Нед побачив ще стражників позаду, щоб відрізати їм дорогу. Меч Джорі верескнув, вилітаючи з піхов.

— Дай дорогу, бо помреш!

— Ти ба, вовки завили, — зазначив їхній очільник. Нед бачив, як його обличчям тече вода. — Тільки що зграя малувата.

Мізинець виїхав наперед обережними кроками.

— Як це розуміти? Перед вами Правиця Короля!

— Колишній Правиця. — Грязюка глушила стукіт копит гнідого огиря. Стрій сторожі розділився перед вершником. На визолоченому панцері ревів навстоячки лев Ланістерів. — А тепер я вже й не знаю, хто він такий.

— Ланістере, це божевілля! — мовив Мізинець. — Дайте проїхати. Нас чекають у замку. Ви хоч розумієте, що робите?

— Він добре знає, що він робить, — холодно мовив Нед.

Хайме Ланістер усміхнувся.

— Цілком вірно. Я шукаю свого брата. Ви ж пам’ятаєте мого брата, хіба ні, пане Старку? Він приїжджав разом з нами до Зимосічі. Такий білявий, з різними очима, гострий на язик. Невеличкий такий.

— Я добре його пам’ятаю, — відповів Нед.

— Здається, його в дорозі спіткала якась халепа. Мій пан батько місця собі не знаходять. Чи ви, бува, не здогадуєтеся, хто це міг забажати моєму братові зла?

— Вашого брата схопили за моїм наказом, аби він відповів за свої злочини, — мовив Нед Старк.

Мізинець застогнав у відчаї.

— Панове, прошу вас…

Пан Хайме рвонув з піхов меча і рушив конем уперед.

— Оголіть зброю, пане Едарде. Якщо змусите, я заріжу вас, як того Аериса. Але радше вийміть клинка і помріть чесною смертю.

Попередня
-= 161 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар