Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Коли причвалав отой її бридкий тюремник і повідомив, що Тиріон Ланістер хоче зізнатися, Кетлін закликала Лізу привести карлика до них наодинці. Але ж ні, сестрі заманулося ламати кумедію не менше ніж перед половиною Долини. А тоді ще оце…

— Ланістер — мій бранець, — мовила вона до пана Родріка, поки вони сходили донизу баштовими сходами і пробиралися холодними білими палатами Гнізда. Кетлін вдягла прості сірі вовняні шати зі срібним паском. — Слід нагадати про це моїй сестрі.

Перед дверима до покоїв Лізи вони зустріли її дядька, що саме вибігав з них роздратований.

— До дурнів на гулянку, еге ж? — дорікнув їй пан Брінден. — Я порадив би тобі ляпасами вкласти трохи розуму у Лізину голову, якби з того вийшла бодай якась користь. Та де там, тільки руку заб’єш!

— Прибув птах з Водоплину, — почала Кетлін, — з листом від Едмура…

— Знаю, дитино. — Єдина прикраса, яку дозволяв собі пан Брінден, була застібка на корзні у вигляді чорного пструга. — Сам чув від маестра Колемона. Я прохав твою сестру негайно відпустити мене з тисячею добірної кінноти до Водоплину. Знаєш, що вона відповіла? «Долина не може відпустити ані тисячу мечів, ані навіть одного, дядечку. Ви — мій Лицар Брами, і ваше місце тут.»

З-за відкритих дверей за ним почувся дитячий сміх, і дядько похмуро зиркнув через плече.

— Що поробиш… Хай пошукає собі іншого дурня стояти на воротях в залізних чоботях. Так їй і сказав. Чорний там чи який, а я з роду Таллі. До вечора вирушаю на Водоплин.

Кетлін відчула невдаваний подив.

— Сам-один? Ти знаєш не гірше за мене, що високим гостинцем на тебе чатує смерть. Ми з паном Родріком повертаємося до Зимосічі. Гайда з нами, дядьку. Я дам тобі тисячу вояків. Водоплин не мусить ставати до бою сам.

Брінден поміркував хвильку, тоді різко кивнув на знак згоди.

— Як скажеш. Так дорога додому хоч і дальша, зате певніша. Зачекаю на тебе унизу.

Він широко закрокував геть, розвіваючи корзном.

Кетлін з паном Родріком перезирнулися. А тоді пройшли крізь двері на звук неспокійного і писклявого дитячого хихотіння.

Покої Лізи відкривалися на невеличкий садок: округлу латочку грунту і трави, порослої блакитними квітками і оточену з усіх боків високими білими вежами. Будівники гадали зробити тут божегай, та Соколине Гніздо стояло на суцільному гірському камені. Скільки б доброї землі не привозили знизу, з Долини, оберіг-дерева не змогли вкорінитися тут. Тож князі Долини посадили травичку і розкидали кам'яні подоби посеред низьких квітучих кущів. Саме тут поборники сторін мали зустрітися у двобої, віддаючи своє життя разом з життям Тиріона Ланістера до рук богів.

Ліза, свіжоскупана і вбрана у вершкового кольору оксамит з ниткою сафірів та місячних каменів на молочно-білій шиї, приймала двір на терасі, яка нависала над місцем двобою. Навколо неї юрмилися лицарі, пани та підпанки, більшість із яких досі сподівалася одружитися і поєднатися з нею, а тоді порядкувати над Долиною Арин при її боці. Та після того, що Кетлін побачила у Соколиному Гнізді, вона вважала ті надії марними.

Щоб підняти крісло Роберта вище, для нього спорудили дерев’яні риштування, де й сидів зараз князь Долини, хихотячи та плескаючи у долоні, поки горбань-лялькар у синьо-білому блазенському вбранні примушував двох дерев’яних лицарів рубати й штрикати один одного. Подавали ожину в кошиках, до неї густі вершки у глечиках; гості сьорбали солодке вино з помаранчевим присмаком із срібних карбованих келихів. «У дурнів гулянка», недарма сказав про них Брінден.

На тому кінці тераси Ліза весело засміялася з якогось жарту князя Ловича, а тоді з’їла ягідку ожини з вістря кинджала в пана Лина Корбрея. Саме ці залицяльники мали серед інших найбільшу Лізину ласку… принаймні сьогодні. Якби Кетлін спитали, вона б, хоч її ріж, не відповіла, з кого вийде гірший чоловік сестрі. Еон Лович був ще старіший за Джона Арина, понівечений подагрою і покараний від богів аж трьома задирливими синами, з яких кожен наступний виріс жадібніший за попереднього. Обрати пана Лина так само означало зробити дурницю, хіба що трохи іншу. Лин Корбрей був спадкоємець стародавнього, але зубожілого роду, гарячий, марнославний, відчайдушний… а ще люди казали, на диво байдужий до жіночих чарів.

Коли Кетлін дісталася до Лізи, та привітала її сестринськими обіймами і мокрим цілунком у щоку.

— Який чудовий нині ранок! Боги посміхаються до нас. Та спробуй же келих оцього вина, люба сестро. Князь Лович був такий ласкавий послати по нього до своїх власних льохів.

— Дякую, не треба. Лізо, ми мусимо побалакати.

Попередня
-= 183 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар