Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Ваша милість, — мовив Нед Старк, — нам треба поговорити…

Роберт потер скроні кінчиками пальців.

— Смерть як я втомився від балачок. Назавтра їду до королівської пущі на лови. Хай там що ти маєш мені сказати, воно почекає мого повернення.

— Якщо боги зглянуться, на твоє повернення мене тут вже не буде. Ти сам наказав мені повернутися до Зимосічі, пригадуєш?

Роберт підвівся, ухопившись за один зі стовпів ліжка для рівноваги.

— Боги нечасто зглядаються на людей, Неде. Ось, це твоє. — Він вийняв важку срібну застібку-руку з кишені у підкладці делії, а тоді кинув її на ліжко. — Бажаєш ти чи ні, але й далі служитимеш Правицею Короля, дідьки не вхоплять. Я забороняю тобі їхати.

Нед підняв срібну застібку. Схоже, вибору не залишалося. Ногу смикнуло, і він відчув себе слабким, як дитина.

— Щодо дівчини Таргарієн…

Король застогнав.

— Семеро дідьків, та не починай знову! Справу вирішено, більше чути про неї не хочу.

— Навіщо ж ти зробив мене Правицею, коли не слухаєш моєї ради?

— Навіщо? — Роберт зареготав. — А чого б ні? Комусь треба правити цим клятим королівством. Вдягай значка, Неде. Він тобі пасує. От спробуй ще бодай раз кинути цю кляту клішню мені у пику — і присягаюся, я почеплю її на Хайме Ланістера.

Кетлін VII

Східне небо над Долиною Арин стало рожево-золотим від вранішнього сонця. Кетлін Старк дивилася, як шириться світло, спершись руками на майстерно різьблений камінь балюстради назовні її вікна.

Під нею світ ставав з чорного фіолетовим, а тоді зеленим, тільки-но світанок наповзав на поля та ліси. Блідо-білі тумани піднімалися з Алиссиних Сліз, де примарні води переливалися через хребет гори і розпочинали свій довгий шлях униз переднім схилом Велетневого Списа. Кетлін відчувала найлегший доторк розсіяних у повітрі бризок на обличчі.

Алисса Арин бачила на власні очі, як перерізали її чоловіка, братів і усіх дітей, та не зронила жодної сльози, поки була жива. Тому по смерті боги присудили, щоб їй не знати втіхи, допоки плач її не напоїть чорнозему Долини, де лежали кохані нею чоловіки. Алисса померла шість тисяч років тому, але ще й досі жодна крапля потоку не досягла дна долини далеко унизу. Кетлін запитала себе, яким водоспадом проллються її власні сльози після смерті.

— Кажіть решту, — звеліла вона.

— Крулеріз збирає військо у Кастерлі-на-Скелі, — відповів пан Родрік Касель з кімнати позаду неї. — Ваш брат пише, що надіслав до Скелі гінців, вимагаючи від князя Тайвина розголосити свої наміри, але не отримав жодної відповіді. Едмур наказав панові Вансу та панові Дудару стерегти прохід під Золотим Зубом. Він присягається, що не віддасть жодної п’яді землі Таллі, не поливши її кров’ю Ланістерів.

Кетлін відвернулася від світанку. Його краса не змогла покращити її настрою. День починався так гарно, а закінчитися обіцяв гидко і страшно. Якийсь жорстокий жарт, та й годі.

— Едмур шле гінців і роздає обіцянки, — мовила вона, — та Едмур не є князем Водоплину. Що мій вельможний батько?

— У листі немає жодної згадки про князя Гостера, шляхетна пані. — Пан Родрік смикнув себе за баки. Вони відросли білими, як сніг, і цупкими, як терен, поки він видужував од поранень. І тепер лицар потроху ставав схожий на себе.

— Мій батько дозволив би Едмурові очолити оборону Водоплину, тільки якби тяжко захворів, — мовила вона схвильовано. — Мене мали розбудити відразу, щойно прибув той птах.

— Маестер Колемон сказав мені, що ваша вельможна сестра наполягла, аби ви спали.

— А слід було розбудити, — дорікнула вона.

— Маестер каже, що ваша сестра бажає говорити з вами після двобою, — повідомив пан Родрік.

— То вона таки наміряється вчинити той ганебний вертеп? — скривилася Кетлін. — Курдупель крутить нею на всі боки, а вона очі заліпила і не бачить. Хай там що станеться цього ранку, пане Родріку, нам уже час відкланятися. Моє місце у Зимосічі, поруч із синами. Якщо вам стане сил їхати, я попрошу Лізу супроводити нас до Мартинова, а там ми сядемо на корабель.

— Знову корабель? — Пан Родрік трохи позеленів, але спромігся не затруситися. — Ваша воля, ласкава пані.

Старий лицар почекав за дверима, поки Кетлін розпоряджалася наданими їй Лізою служницями. «Якби ж побалакати з сестрою перед двобоєм — може, щось вдалося б змінити», міркувала вона, поки її вдягали. Рішення Лізи змінювалися разом з її настроєм, тобто щогодини. Та сором’язлива дівчина, що її Кетлін знала у Водоплині, виросла у жінку, в якій по черзі брали гору пиха, переляк, жорстокість, відчайдушність, осторога, упертість, марнославство. Єдине, що залишалося незмінним — її перемінливість.

Попередня
-= 182 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар