Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Так, ви були Правицею, — почала Серсея, — але зараз…

— Помовч! — гарикнув король. — Ти запитала і отримала відповідь.

Серсея підкорилася з холодною люттю, і Роберт знову обернувся до Неда.

— Кажеш, зберігати королівський мир. Отаким робом ти зберігаєш мій мир, Неде? Семеро людей убито…

— Восьмеро, — зауважила королева. — Трегар помер цього ранку від удару, якого йому завдав князь Старк.

— Викрадення на королівському гостинці та п’яні бійки на моїх вулицях, — мовив король. — Я цього не дозволю, Неде.

— Кетлін мала поважну причину захопити Біса…

— Сказав, не дозволю! До дідька її причини. Ти накажеш їй відпустити карлика негайно, а ще замиришся з Хайме.

— Трьох людей вбили в мене на очах, бо Хайме Ланістерові, бач, заманулося мене «покарати»! Я маю це забути?

— Не мій брат почав цю сварку, — мовила Серсея до короля. — Пан Старк повертався п’яний з дому розпусти. Його люди напали на Хайме з вартою саме тоді, коли його дружина запопала Тиріона на королівському гостинці.

— Ти мене трохи знаєш, Роберте, — мовив Нед. — Запитай пана Баеліша, якщо мені не віриш. Він там був.

— З Мізинцем я говорив, — відповів Роберт. — Він стверджує, що поїхав по золотокирейників раніше, ніж почалася бійка, та визнає, що ви-таки поверталися з якогось бурдея.

— Якогось бурдея?! Пролупи очі, Роберте, я туди їздив, аби побачити твою доньку! Її мати дала їй ім’я Барра. Вона схожа на ту першу дівчинку, яка народилася від тебе, коли ми ще парубкували разом у Долині.

Кажучи це, він дивився на королеву. Її обличчя нагадувало маску, нерухому і бліду, без жодних почуттів.

Роберт зашарівся.

— Барра… — пробурчав він. — То вона так хотіла мене потішити? Клята дівка. Я гадав, у неї більше глузду.

— Їй років п’ятнадцять, чи й менше, вона повія, а ти думав, у неї є глузд? — витріщився на нього Нед. Нога почала мучити його, дедалі важче ставало зберігати спокій. — Дурна дитина закохана у тебе, Роберте.

Король зиркнув на Серсею.

— Такі балачки не для вух королеви.

— Її милості однак не сподобається те, що я скажу, — відповів Нед. — Мені повідомили, що Крулеріз втік з міста. Дай мені дозвіл повернути його для суду.

Король побовтав вино у своєму келиху, розмірковуючи. Тоді зробив ковток.

— Ні, — відповів він. — Покладемо цьому край. Хайме вбив трьох твоїх людей, а ти — п’ятьох його. Все, годі.

— Оце так ти розумієш правосуд? — спалахнув Нед. — Добре, що я більше не твій Правиця.

Королева поглянула на чоловіка.

— Якби хтось насмілився розмовляти отак з кимось із Таргарієнів…

— Ти вважаєш мене за Аериса? — перебив Роберт.

— Я вважаю тебе за короля. Хайме і Тиріон є також і твоїми братами, бо за законами шлюбу подружжя поділяє між собою всі родинні зв'язки. І ось одного Старки вигнали, а іншого ув’язнили. Ця людина безчестить тебе кожним своїм подихом, а ти переминаєшся тут, питаючи в неї про ногу і пропонуючи вино?!

Обличчя Роберта стало темне від гніву.

— Скільки разів я маю казати тобі припнути язика, жінко?

Обличчя Серсеї так і просилося на полотно маляра як втілення презирства.

— Як же з нас двох познущалися боги, — мовила вона. — За всіма правами, ти мав би носити спідниці, а я — обладунки.

Чорний від люті, король завдав їй страшного удару тилом долоні у бік голови. Серсея Ланістер перечепилася об столика і важко впала, та не крикнула і не розплакалася. Її тендітні пальці погладили щоку, де бліда гладка шкіра вже починала червоніти. Назавтра синець мав укрити половину обличчя.

— Я носитиму його як почесну відзнаку, — проголосила вона.

— Носи її мовчки, бо вшаную ще однією, — пообіцяв Роберт і гукнув варту. До кімнати ступив пан Мерин Трант, високий і урочистий у своєму білому обладунку.

— Королева стомилася. Проведіть її до опочивальні.

Лицар допоміг Серсеї піднятися і вивів її без жодного слова.

Роберт потягнувся за глеком і наповнив собі келиха знову.

— Бачиш, що вона зі мною робить, Неде.

Король присів, тримаючи келиха з вином у долонях.

— Моя покірна дружина. Мати моїх дітей. — Гнів залишив його. У очах короля Нед бачив сум і переляк. — Не треба було мені її бити. Це я… не по-королівськи.

Він подивився на свої руки, неначе не впізнавав їх.

— Я завжди був сильним… ніхто не міг встояти переді мною, ніхто. Та як перемогти те, що неможливо вдарити?

Присоромлений король похитав головою.

— Раегар… Раегар переміг, дідько його забери. Я ж убив його, Неде. Я загнав йому вістря келепа скрізь чорний панцир просто у його чорне серце, і він помер біля моїх ніг. Про це склали пісні. Але переміг усе одно він. Ліанна тепер з ним, а зі мною отаке щастя. — Король спорожнив келиха до дна.

Попередня
-= 181 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар