Слава ЗСУ!

— Позаду вас, пане! — вигукнув князь Лович, та запізно. Брон завдав удару обіруч, поціливши пана Вардіса у лікоть руки з мечем. Не надто грубий зчленований метал, що вкривав суглоб, піддався. Лицар застогнав, обернувся, підняв зброю. Цього разу Брон не став відступати. Мечі задзвеніли один об одного, і їхня сталева пісня наповнила сад, гуляючи між білими вежами Соколиного Гнізда.

— Пана Вардіса поранено, — похмуро мовив пан Родрік.

Кетлін не потребувала пояснень, бо мала власні очі: передпліччям лицаря дзюрив яскравий струмок крові, на згині ліктя з’явилася волога пляма. Він захищався з кожним ударом дедалі нижче та млявіше. Пан Вардіс повернувся до свого суперника боком, намагаючись відбивати щитом, але Брон обійшов його, рухаючись по-котячому спритно. Сердюк, схоже, брав гору. Тепер його удари залишали помітні сліди. Глибокі блискучі подряпини вкрили обладунок лицаря, позначилися на правому стегні й клювоподібному заборолі, схрестилися на нагруднику. Довгий слід з’явився навіть на ринграфі. Правий місячно-соколиний нараменник пана Вардіса був розрубаний чисто навпіл і висів на ремені. Усі чули його утруднене дихання через отвори у заборолі.

Хоч би як їх засліплювала власна пиха, все ж лицарі та пани Долини мимоволі бачили, що насправді відбувається зараз унизу. Але тільки не її сестра.

— Досить уже, пане Вардісе! — гукнула пані Ліза до свого поборника. — Кінчайте його, мій синочок стомився!

Ось чого не відняв би ніхто в пана Вардіса Егена: до останнього подиху він залишався вірним волі своєї пані. Однієї миті він задкував, коцюблячись під пошматованим щитом, а наступної ринув уперед. Раптовий напад вибив Брона з рівноваги. Пан Вардіс врізався у нього і увігнав край свого щита в обличчя найманцеві. Від зіткнення Брон майже, лише трошечки, втратив рівновагу… відступив назад, запнувся об камінь і схопився за жіночу подобу, щоб встояти на ногах. Відкинувши щита убік, пан Вардіс стрибнув за ним, піднімаючи меча обома руками. Його правиця була закривавлена від ліктя до пальців, та останній відчайдушний удар розпатрав би Брона від шиї до пупа… якби сердюк стояв і чекав.

Але Брон відсахнувся назад. Чудово оздоблений сріблястий меч Джона Арина втрапив на мармуровий лікоть плакальниці й зламався. На руків’ї залишилася лише третина клинка. Тим часом Брон наліг плечем на спину скульптури. Вивітрена подоба Алисси Арин захиталася і впала з гуркотом, зваливши разом з собою пана Вардіса Егена.

Брон наскочив на нього в одну мить, ногою відкидаючи залишки розрубаного нараменника і відкриваючи слабке місце між рукою і нагрудником. Пан Вардіс лежав на боці, пришпилений до землі зламаним тулубом плакальниці. Кетлін почула стогін лицаря, коли найманець підняв свого меча обома руками й увігнав, налягаючи усією вагою, під пахву та ребра. А тоді пан Вардіс Еген здригнувся і завмер.

Над Соколиним Гніздом повисла тиша. Брон стягнув свого шоломця і впустив його на траву. Губа в нього була розбита до крові там, де його поцілив щит лицаря. Чорне, як вугілля, волосся просякло потом. Він виплюнув зламаного зуба.

— Усе закінчилося, матусю? — запитав князь Соколиного Гнізда.

«Ні», ладна була відповісти йому Кетлін, «оце тепер тільки починається».

— Так, — мовила Ліза похмурим голосом, мертвішим за сотника її сторожі.

— То я можу відправити коротуна літати?

На іншому кінці саду підвівся на ноги Тиріон Ланістер.

— Тільки не цього коротуна, — мовив він. — А цей коротун, перепрошую панство, поїде донизу кошиком для ріпи.

— Ти ще насмілишся… — почала Ліза Арин.

— Я насмілюся нагадати домові Арин його власне гасло, — відказав Біс. — «Високі, як честь».

— Ти обіцяла, що я зможу відправити його літати! — заверещав князь Соколиного Гнізда на свою матір. Він почав труситися.

Обличчя пані Лізи почервоніло від гніву.

— Боги визнали його невинним, дитя моє. В нас немає іншого вибору, як звільнити його.

Вона підвищила голос.

— Варто, відведіть-но вельможного пана Ланістера та його… супутника геть з моїх очей. Супроводьте їх до Кривавої Брами і там звільніть. Дайте їм коней і досить харчів, аби вони дісталися Тризуба, та поверніть усе їхнє майно і зброю. Вона їм знадобиться на високому гостинці.

— Високому гостинці, — повторив Тиріон Ланістер.

Ліза дозволила собі слабку задоволену посмішку. Кетлін усвідомила, що чує смертний вирок, тільки іншого роду. Тиріон Ланістер, вочевидь, також усе зрозумів. Проте карлик вшанував пані Арин блазенським уклоном.

— Воля ваша, вельможна пані, — мовив він. — Гадаю, ми знайдемо шлях додому.