Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

І саме її він бажав найменше в усьому світі.

— Ваша милість, — мовив він, — я негідний такої честі.

Роберт застогнав нетерпляче, але незлобиво.

— Якби я хотів ушанувати тебе честю, то дав би тихо дожити віку. Але я хочу, щоб ти мені правив державою і перемагав у війнах, поки я прокладаю коротку стежку до могили їдлом, вином і дівками.

Він ляпнув себе по череві й вишкірився.

— Знаєш, як кажуть про короля і його Правицю?

Нед знав те прислів’я.

— Про що король міркує, — відповів він, — те Правиця будує.

— Якось я ділив постіль з дівчиною-риболовкою і почув від неї дещо соковитіше. Те, що каже простий люд: «король зжере, Правиця сраку підітре».

Роберт відкинув голову назад і зайшовся реготом. У темряві загуляла луна. Мертві володарі Зимосічі, здавалося, дивляться на них холодними несхвальними очима.

Зрештою регіт припинився. Нед усе ще стояв на одному коліні з піднятими очима.

— Хай тобі грець, Неде, — жалібно мовив король. — Мав би ласку, хоч би всміхнувся.

— Коли до нас на північ приходить зима, людські усмішки замерзають у горлянці та душать насмерть, — спокійно відповів Нед. — Так люди кажуть. Тому в Старків годі шукати веселощів.

— Гайда зі мною на південь, там я знову навчу тебе сміятися, — пообіцяв король. — Ти допоміг мені здобути цей клятий трон, тепер допоможи всидіти на ньому. Адже нам самою долею судилося правити на державі разом! Якби Ліанна була жива, я не тільки любив би тебе як брата, а й справді мав би за родича. Але породичатися ще не запізно. Я маю сина, ти — дочку. Мій Джоф і твоя Санса з’єднають наші доми шлюбом, як могли б їх колись з’єднати ми з Ліанною.

Оце вже була для Неда цілковита несподіванка.

— Та ж Сансі усього одинадцять років.

Роберт нетерпляче відмахнувся.

— Для заручин досить, а весілля може зачекати.

Король усміхнувся.

— А тепер вставай і погоджуйся, хай тобі грець.

— Не мав би кращої втіхи, ваша милість, — відповів Нед, вагаючись. — Але це несподівана честь. Можу я мати якийсь час на роздуми? Хоч дружині сказати…

— Та звісно ж, Кетлін має знати. Ранок мудріший від вечора.

Король простягнув руку, вхопив долоню Неда і поставив його на ноги одним дужим ривком.

— Тільки не змушуй мене чекати надто довго. Я не з терплячих.

На якусь мить Едарда Старка переповнило жахливе передчуття біди. Його місце тут, на півночі. Він подивився на кам’яні подоби навкруги себе, глибоко вдихнув холодну тишу крипти. Він відчував на собі очі покійників. Знав, що вони слухають і усе чують. А тим часом насувалася зима.

Джон I

Інколи — втім, не надто часто — Джон Сніговій навіть радів, що є байстрюком. Наповнивши келиха з глека, яким служниці обносили столи, він усвідомив, що якраз має чергову нагоду порадіти.

Він сидів на лавці серед наймолодших зброєносців і пив. Солодке, запашне літнє вино лилося до рота і примушувало блаженно усміхатися.

Велику трапезну палату Зимосічі геть затягнуло димом і пахощами смаженого м’яса та свіжоспеченого хліба. Сірі кам’яні стіни були завішені прапорами: білими з лютововком Старків, золотими з вінчаним оленем Баратеонів, кармазиновими з левом Ланістерів. Співець грав на високій арфі та розказував баладу, але у цьому кінці палати її ледве чули за ревищем вогню, стукотом олов’яних мисок та кухлів, сотнею нерозбірливих п’яних балачок.

Тривала четверта година бенкету на честь приїзду короля. Джонові брати і сестри сиділи поряд з королівськими дітьми, трохи нижче почесного помосту, де пан та пані Старк приймали короля і королеву. На честь такої події пан батько напевне дозволить кожній дитині один келих вина, але не більше. А тут, унизу, на лавах, Джон зможе пити, скільки на душу ляже, і ніхто не надумає його зупиняти.

Спрага до пиття в нього виявилася цілком доросла, та й навколишні юнаки радісно гукали кожен раз, коли він перехиляв келиха. Тут підібралося гарне хлопчаче товариство; Джон жадібно слухав численні байки про бої, лови та любовні походеньки. Авжеж його сусіди по столу приязніші за королівських нащадків. А усю свою цікавість з приводу гостей він задовольнив ще тоді, як вони заходили: вервечка їх пройшла за один крок від його місця на лаві, тож він добре роздивився усіх і кожного.

Першим увійшов пан батько під руку з королевою. Вона була така гарна, як і розповідали люди. Коштовна діадема блищала на довгому золотому волоссі; смарагди чудово пасували до зелених очей. Батько завів її по сходах на підвищення і допоміг сісти, але королева навіть поглядом його не подарувала. Вже у свої чотирнадцять років Джон добре умів бачити крізь посмішки.

Попередня
-= 20 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар