Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Далі зайшов сам король Роберт, обіруч з пані Старк. Король подарував Джонові страшну зневіру: батько часто розповідав про незрівнянного лицаря Роберта Баратеона, диявола Тризубу, найлютішого воїна Семицарства, велетня серед князів і принців, але Джон побачив лише червонопикого бородатого товстуна, який пітнів під шовковими шатами і крокував так, наче вже був під чаркою.

Тоді пішли діти. Спершу з’явився малий Рікон і спромігся подолати увесь довгий шлях палатою з належною для своїх трьох років гідністю. Щоправда, Джонові довелося підштовхнути його, коли той зупинився поздоровкатись. Слідом ішов Робб у сірому хутрі з білою облямівкою — кольорах Старків. Під руку він вів принцесу Мирцелу, восьмирічне дівча з водоспадом золотих кучерів під сіточкою з коштовними каменями. Коли вони проходили між столами, Джон помітив, що принцеса кидає на Робба сором’язливі погляди і непевно посміхається. Джон вирішив, що вона так собі — ані те, ані се. І чого б ото Робб так по-дурному вишкірявся поряд з нею? Хіба сам не бачить, що то просто дрібне дурненьке дівчисько?

Його зведені сестри стали в пари до принців крові. Ар’я йшла з малим товстуном Томеном, в якого солом’яні кучері були довші за її власні. Сансі, старшій на два роки, дістався кронпринц Джофрі Баратеон. Маючи дванадцять років від народження, він був молодший за Джона та Робба, але вищий за них обох. Це Джона страшенно засмутило. А ще принц Джофрі мав таке саме волосся, як сестра, і темно-зелені материні очі. Густа мішанина світлих кучерів спадала нижче від шитої золотом шийної хустки та високого оксамитового коміра. Санса аж сяяла, йдучи поряд з принцом, та Джонові не сподобалися його примхливо скривлені губи і знуджений презирливий погляд на трапезну палату Зимосічі.

Значно цікавішою була пара, яка крокувала слідом: брати королеви, Ланістери з Кастерлі-на-Скелі, на прізвиська Лев та Біс. Хто є хто, годі було переплутати. Пан Хайме Ланістер, близнюк королеви Серсеї, високий і золотоволосий, з яскравими зеленими очима і різкою, мов ніж, посмішкою, мав на собі кармазиновий шовковий жупан, високі чорні чоботи, чорний оксамитовий кунтуш. На грудях жупана золотою ниткою було вигаптувано лева, що стояв дибки — знак його дому. В обличчя лицаря звали Левом Ланістерів, а за спиною шепотіли «Крулеріз».

Джон раптом зрозумів, що не може відвести від нього очей. «Ось як має виглядати король», подумав він про себе, коли той пройшов мимо.

Тоді він розгледів і другого брата, який шкутильгав при боці старшого: Тиріона Ланістера, наймолодшого з дітей князя Тайвина і набагато бридкішого за двох інших. Боги відняли в Тиріона все, чим вони обдарували Серсею та Хайме. То був карлик у половину братового зросту, який ледве встигав за старшим братом на коротеньких ніжках. Голову мав завелику для свого тіла, ще й з вдавленим всередину обличчям під важким навислим лобом. З-під чуба рідкого, світлого, майже білого волосся зиркали два різнокольорових ока: одне зелене, друге чорне. Від карлика Джон теж заледве відірвав очі.

Останніми з вельможного панства увійшли його дядько Бенджен Старк, воїн Нічної Варти, і вихованець батька, молодий Теон Грейджой. Бенджен подарував Джонові теплу посмішку, проходячи мимо, а Теон навіть не глянув у його бік, що Джона зовсім не здивувало. Усі повсідалися, підняли перші келихи, обмінялися вітаннями та подяками, і бенкет розпочався.

Джон як почав пити, так уже й не припиняв.

Щось потерлося йому об ногу під столом. Джон побачив, як на нього витріщаються червоні очі.

— Знову їсти хочеш? — запитав він.

Посередині столу ще залишалася половина курки, печеної з медом. Джон потягся до неї, аби відірвати ніжку, а тоді придумав краще: підчепив ножем усю курку і скинув її між ніг на підлогу. Привид вчепився у здобич з хижим мовчанням. Джоновим братам і сестрам не дозволили привести своїх вовків на бенкет, але у кінці палати купчилися незліченні зграї собак, і про його вовченя ніхто ані слова не сказав — от вам і знову байстрюцьке щастя.

Очі йому щипало. Джон відчайдушно тер їх, клянучи дим. Він ковтнув іще вина і став дивитися, як лютововк нищить курку.

Під столами блукали собаки, нишпорячи за служницями, що носили таці з їжею. Одна з них, чорна сучка-двірнячка, винюхала курку, зупинилася і пролізла під лаву, аби відкраяти щось і собі. Джон узявся спостерігати за плином свари. Сучка видала горлове гарчання і підсунулася ближче. Привид мовчки зиркнув угору і зупинив на собаці свої червоні палаючі очі. Сучка, утричі більша за Привида, розлютилася, гавкнула і клацнула зубами, погрожуючи. Привид не ворухнувся. Він стояв над здобиччю, вишкіривши ікла. Сучка напружилася, знову гавкнула, тоді передумала битися, повернулася і потрусила геть, останній раз гавкнувши, щоб зберегти гордість. Привид мовчки заходився коло страви.

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар