Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Джон посміхнувся, потягнувся під столом і скуйовдив густе біле хутро. Лютововк зиркнув на нього, легесенько вкусив за руку і повернувся до їжі.

— То це один з лютововків, про яких я стільки чув? — запитав знайомий голос зовсім поруч.

Джон підняв догори щасливі очі, поки дядько Бен куйовдив його волосся так само, як Джон — Привидове хутро.

— Так, — мовив він. — Його кличуть Привидом.

Один зі зброєносців обірвав свою соковиту побрехеньку, аби поступитися місцем за столом князевому братові. Бенджен Старк обплутав лаву довгими ногами і забрав келиха з Джонової руки.

— Літнє вино, — відзначив він, скуштувавши. — Немає нічого солодшого в світі. Скільки ти вже перехилив, га, Джоне?

Джон посміхнувся. Бен Старк зареготав.

— Так я й гадав. Та нехай. Здається, я був іще молодший за тебе, коли вперше нализався по-справжньому, як чіп.

Він поцупив з найближчої тарелі кружальце смаженої цибулі у темній підливці й захрумтів ним.

Джонів дядько мав різкі риси обличчя, з себе був сухорлявий і міцний, наче кремінь, але у його сіро-блакитних очах завжди гуляла смішинка. Вдягався він у чорне, як і личило братчикові Нічної Варти. Сьогодні його одяг складали багатий чорний оксамитовий жупан, високі шкіряні чоботи, широкий пас зі срібною застібкою та важкий срібний ланцюг навколо шиї. Жуючи цибулину, Бенджен спостерігав за Привидом цікавим оком.

— Дуже тихий вовк, — відзначив він.

— Він не такий, як інші, — мовив Джон. — Ніколи навіть не писне, чого ж я і нарік його Привидом. А ще тому, що білий. Усі інші темні — сірі або чорні.

— За Стіною лютововків багато. Ми чуємо їх, коли ходимо у розвідки. — Бенджен Старк окинув Джона довгим поглядом. — Хіба зазвичай ти не їси за столом разом зі своїми братами?

— Зазвичай так, — глухо відповів Джон. — Але сьогодні пані Старк вирішили, що королівську сім’ю образить присутність байстрюка.

— Зрозуміло. — Дядько зиркнув через плече на високий стіл у протилежному кінці палати. — Щось мій брат сьогодні не у святковому гуморі.

Джон теж помітив. Байстрюкові доводилося зрання вчитися все помічати, читати правду у очах людей. Батько вітав гостей, як належить, але Джон відчував у ньому дивну напругу, якої раніше не пам’ятав. Він говорив дуже мало, обводив палату зіщуленими очима і, здавалося, нічого не бачив. За два крісла від нього король увесь вечір цмулив вино, як не в себе. Його огрядна мармиза яскраво червоніла з-під рясної чорної бороди. Король проголосив багато здравиць, гучно реготав з усіх жартів, накидався на кожну страву, наче приїхав з голодного краю, а поряд з ним королева здавалася холоднішою за крижану скульптуру.

— Королева теж сердита, — стиха відповів Джон дядькові. — Удень батько повели короля до крипти, а королева не хотіла, щоб він ішов.

Бенджен зміряв Джона прискіпливим поглядом.

— А ти швидкий на око, га, Джоне? Варті на Стіні така людина стала б у пригоді.

Джон аж розпух від гордощів.

— Робб краще за мене володіє списом, та я вправніший з мечем, і Гулен каже, що верхи я сиджу не гірше за будь-кого в замку.

— То визначні успіхи!

— Візьміть мене з собою, як поїдете на Стіну, — у раптовому пориві попрохав Джон. — Батько дозволять, якщо ви попросите, неодмінно дозволять!

Дядько Бенджен вдивився йому в обличчя.

— Таким молодим хлопчакам нелегко звикнути до Стіни, Джоне.

— Я майже дорослий чоловік, — заперечив Джон. — Мені буде п’ятнадцять на наступні іменини, а до того ж маестер Лювин каже, що байстрюки ростуть швидше за інших дітей.

— Цього я не заперечуватиму, — відказав Бенджен, зібгавши губи. Він забрав Джонового кухля зі столу, налив собі з найближчого глека і випив одним довгим ковтком.

— Даеронові Таргарієну було всього чотирнадцять, коли він завоював Дорн, — мовив Джон, який мав Юного Дракона за одного з улюблених героїв.

— Те завоювання тривало ціле літо, — зазначив дядько. — Твій Король-Хлопчак втратив десять тисяч людей, коли захоплював країну, і ще п’ятдесят, поки намагався її втримати. Хтось мав би розказати йому, що гра і війна — то різні речі.

Він знову ковтнув вина.

— А ще, — додав він, витираючи рота, — Даерон Таргарієн помер у вісімнадцять років. Ти, часом, не забув цю частину казки?

— Я нічого не забуваю, — хвалькувато заявив Джон, сміліючи від вина і намагаючись сидіти якомога пряміше, щоб додати зросту. — Я хочу служити у Нічній Варті, дядьку.

Джон думав про це довго і ретельно, лежачи без сну, поки його брати сопіли навколо. Колись Робб успадкує Зимосіч, очолить велике військо як Оборонець Півночі. Бран і Рікон сядуть від Робба як значкові пани у острогах і городцях. Його сестри Ар’я та Санса вийдуть заміж за спадкоємців інших великих домів, поїдуть на південь як хазяйки власних замків. На яке місце серед них міг сподіватися байстрюк?

Попередня
-= 22 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар