Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Серсея зібрала свої спідниці та гідність і вийшла з дверей першою. За нею рушили князь Ренлі та інші. Великий маестер Пицель затримався і тремтливою рукою подав королю кухлика з густою білою рідиною.

— Макове молочко, ваша милість. Випийте. Від болю.

Роберт тилом долоні вибив кухля геть.

— Забирайся, старий дурню. Скоро я засну і без тебе. А зараз — геть.

Великий маестер Пицель кинув на Неда переляканий погляд і забрався з кімнати.

— Хай тобі грець, Роберте, — мовив до короля Нед, коли залишився з ним наодинці. Від болю в нозі він трохи не осліп. А може, очі йому застилало горе. Він сповз на ліжко, всівся поруч із другом. — Чому ти завжди такий упертий?

— Та пішов ти, Неде, — прохрипів король. — Я ж убив того вилупка, чи не так?

Пасмо сплутаного чорного волосся падало на очі, які палали, втупившись у Неда.

— От би тебе убити. Не можеш полишити людину спокійно полювати. Пан Робар знайшов мене. Грегорова голова. Гидко думати. Хортові не сказав. Хай Серсея його потішить.

Сміх короля перетворився на стогін від нападу болю.

— Згляньтеся, боги, — пробурмотів він, ковтаючи муку. — Дівчина. Даянерис. Мала дитина, ти був правий… ось за віщо, за дівчину… боги послали вепра… покарати мене…

Король закашлявся, харкнув кров’ю.

— Погано я вчинив, мерзенно… зовсім ще дівчинка… Варис, Мізинець, навіть мій брат… нездари… нема з ким радитися, тільки з тобою, Неде… тільки ти…

Він ледве підняв зсудомлену руку, слабко майнув нею.

— Папір та чорнило. Онде на столі. Пиши, що скажу.

Нед розправив папір на коліні та узявся до пера.

— Як накажете, ваша милість.

— Остання воля і заповіт Роберта з дому Баратеон, Першого тако нареченого, короля андалів і таке інше… сам впиши ті кляті титули, ти їх усі знаєш… Сим повеліваю Едардові з дому Старк, князеві на Зимосічі та Правиці Короля, служити Князем-Намісником і Господарем на Державі по… по моїй смерті… та правити… в моє місце, доки мій син Джофрі не досягне належного віку…

— Роберте… — На язик просилися слова «Джофрі — не твій син», але Нед не зронив жодного з них. Обличчям Роберта пробігали хвилі муки; піддати короля ще гіршим тортурам він не міг. Отже, Нед схилив голову і взявся писати, але замість слів короля «мій син Джофрі» вписав «мій спадкоємець». І миттю відчув себе приниженим цим обманом. «Брехати змушує любов», подумав він. «Хай пробачать мені боги.»

— Що писати далі?

— Напиши… що там треба. Захищати і зберігати, богами старими і новими, сам знаєш незгірш мене. Пиши. Я поставлю підпис. Віддаси раді, коли я помру.

— Роберте, — глухим від горя голосом проказав Нед, — так не можна. Не смій мені помирати. Ти потрібен державі.

Роберт вхопив його за руку і стиснув з усієї сили.

— Ти… препогано брешеш, Неде Старку, — вичавив він із себе крізь біль. — Держава… уся держава знає… який з мене паскудний король. Такий самий, як Аерис, даруйте мені, боги.

— Ні! — заперечив Нед своєму помираючому другові, — не такий, як Аерис, ваша милосте. Геть не такий, як Аерис.

Роберт спромігся на слабеньку криваву усмішку.

— Та хай скажуть… що в останню мить… я вчинив правильно. Ти мене не підведеш. Сідай на трон. Ти зненавидиш його гірше, ніж я… але правитимеш добре. Ти скінчив шкрябати?

— Так, ваша милість. — Нед підсунув аркуша Робертові. Король вивів підпис наосліп, мазнувши по папері власною кров’ю. — Печатку треба засвідчити.

— Хай вепра подадуть на моїй тризні, — захрипів Роберт. — З яблучком у роті, а шкірка щоб хрумтіла. З’їжте паскуду, хоч вдавіться — а мені до того вже буде байдуже. Обіцяй мені, Неде.

— Обіцяю. — «Обіцяй мені, Неде», озвався голос Ліанни.

— Дівчина, — вів далі король. — Даянерис. Хай живе. Якщо можеш… не пізно… скажи їм… Варисові, Мізинцеві… хай не вбивають. І поможи моєму синові, Неде… Зроби його… кращим за мене.

Король зіщулився.

— Згляньтеся на мене, боги.

— Зглянуться, друже мій, — відповів Нед. — Неодмінно.

Король заплющив очі й трохи заспокоївся.

— Короля свиня задавила, — пробурмотів він. — Я б сміявся, але дуже болить.

Нед не сміявся.

— Покликати усіх назад?

Роберт слабко кивнув.

— Як забажаєш. О боги, чому тут так холодно?

Миттю по опочивальні забігали челядники, підкидаючи у вогонь. Королева зникла: хоч якась, та втіха. «Якщо Серсея має краплю здорового глузду, то візьме дітей і втече ще до заходу сонця», подумав Нед. «І без того надто засиділася.»

Король Роберт за дружиною, схоже, не сумував. Він наказав братові Ренлі та великому маестрові Пицелю свідчити, що він сам приклав свою печатку до гарячого жовтого воску, яким Нед крапнув на листа.

Попередня
-= 213 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар