Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Я чув від Гейка, що покійники були з роз’їзду твого дядька, — мовив Пип.

— Еге ж, — відповів Джон. — Двоє з тих шести. Їх убили вже давно, от тільки… з тілами щось не те.

— Не те?! — Пип аж скинувся від цікавості. — Що саме?

— Сем розкаже. — Джон не хотів про це балакати. — Гляну, чи не потрібен я Старому Ведмедеві.

Він крокував до Воєводської Вежі сам, з дивним острахом у серці. Брати на варті уважно зміряли його очима, а один оголосив:

— Старий Ведмідь у світлиці. Питав про тебе.

Джон кивнув. Він мав би прийти просто зі стайні. Тому швидко побіг сходами. «Воєвода бажає вина чи комин розпалити, ото й усе», переконував він себе.

Коли Джон увійшов до світлиці, до нього негайно заверещав Мормонтів крук:

— Зерна! Зерна! Зерна!

— Вір чи не вір, щойно його погодував, — загарчав Старий Ведмідь. Він сидів коло вікна і читав листа. — Принеси мені келих вина, і собі теж налий.

— Собі, пане воєводо?

Мормонт підняв очі від листа і подивився на Джона. У його погляді майнув жаль, який Джон бачив напрочуд ясно.

— Ти чув, що я сказав.

Джон наливав із зайвою ретельністю, розуміючи, що навмисне затягує справу. Адже коли келихи будуть налиті, йому залишиться тільки взнати невідому правду, написану в листі. Як на нього, келихи наповнилися надто швидко.

— Сідай, хлопче, — наказав Мормонт. — І пий.

Джон залишився стояти.

— Це про мого батька, так?

Старий Ведмідь постукав пальцем по листі.

— Про твого батька та про короля, — забурчав він басовито. — Не буду тобі брехати: звістки невтішні. Не думав я у свої роки побачити нового короля на державі. Роберт був удвічі молодший за мене і сильний, мов бик.

Він зробив добрячий ковток вина.

— Кажуть, король полюбляв лови. Те, що ми любимо, завжди нас знищує, хлопче. Не забувай про це. Мій син любив свою молоду дружину. Марнославна була жіночка. Якби не вона, він би й не подумав торгувати тими лісокрадами.

Джон ледве розумів, про що каже Мормонт.

— Пане воєводо, я не розумію. Що сталося з моїм батьком?

— Я наказав тобі сісти, — буркнув Мормонт.

— Сісти! — верескнув крук.

— І випити, хай тобі грець. Накази треба виконувати, Сніговію.

Джон всівся і ковтнув вина.

— Князя Едарда кинуто до в’язниці. Його звинувачують у зраді. Стверджують, що він змовився з Робертовими братами, аби відібрати трон в принца Джофрі.

— Ні, — миттю відповів Джон. — Це неможливо. Мій батько ніколи б не зрадив короля!

— Хай там як, — мовив Мормонт, — про те не мені судити. І не тобі.

— Але ж то брехня, — наполягав Джон. Як його батька могли вважати зрадником? Вони там що, усі з глузду з’їхали? Князь Едард Старк ніколи б не зганьбив своєї честі… адже так?

«Він породив байстрюка», прошепотів тихий голосочок всередині. «Де тут честь? А твоя мати, вона хто? Він навіть імені її тобі не схотів сказати.»

— Пане воєводо, що з ним зроблять? Скарають на горло?

— Про це не можу сказати напевне, хлопче. Я напишу листа. Я знав колись декого з королівських радників. Старого Пицеля, князя Станіса, пана Барістана… Не знаю, що вчинив або не вчинив твій батько, та він князь найвельможнішого роду. Йому мають дозволити вдягти чорне. Відають боги, як нам не вистачає таких видатних людей, як пан Едард.

Джон знав, що в минулі часи іншим звинуваченим у зраді вже дозволяли відновити свою честь на Стіні. Чому б не дозволити те саме князеві Едарду? На Стіні разом з батьком… Думати про таке було дивно, а ще якось невтішно. Яке жахливе свавілля — позбавити його Зимосічі та примусити вдягти чорне. І все ж, якщо нема іншої заміни страті…

Але чи дозволить Джофрі? Джон згадав принца у Зимосічі — як він брав на кпини Робба та пана Родріка у дворі. Джона він взагалі не помітив: байстрюк був чимось таким, що не заслуговувало навіть на принцове презирство.

— Пане воєводо, але чи послухає вас король?

Старий Ведмідь здвигнув плечима.

— Хлопчак на троні… Гадаю, він послухає своєї матері. Шкода, що з ними немає карлика. Він дядько того хлопчака і бачив наші скрути, коли приїжджав у гості. Погано, що твоя вельможна мати полонила його…

— Пані Старк не є моєю матір’ю, — сухо нагадав йому Джон. Тиріон Ланістер став йому другом. Якщо князя Едарда стратять, її вина буде не меншою за королевину.

— Пане воєводо, що відомо про моїх сестер, Ар’ю та Сансу? Вони були разом з батьком. Чи ви знаєте…

— Пицель про них нічого не пише. Поза сумнівом, з ними поводитимуться шляхетно. Я запитаю про них у листі.

Мормонт сумно захитав головою.

Попередня
-= 237 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар