Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Повернувши за ріг, вони надибали виняра, який пропонував усім перехожим скуштувати свого товару з келишків, не більших за наперсток.

— Солодкі червоні! — кричав він пристойною дотракійською. — Маю солодкі червоні вина з Лису, Волантісу та Вертограду! Білі вина з Лису, тирошійську грушову оковиту, вогневино, перцевино, блідо-зелені мирійські нектари! Ягідні темні, андальські кислі, усе маю, усе маю!

То був невеличкий чоловічок, стрункий і з себе показний, з солом’яного кольору волоссям, завитим і напахченим за лисенійською модою. Коли Дані зупинилася перед його прилавком, він низько уклонився.

— Халісі бажають скуштувати? Маю солодке дорнійське червоне, моя пані, у ньому сливи та вишні співають одним хором з міцним темним дубом. Скільки вам дати: барильце, келих, ковток? Та ви лишень скуштуйте, і назвете на мою честь свого сина.

Дані посміхнулася.

— Мій син вже має ім’я, та я все ж спробую ваше літнє вино, — відповіла вона валірійською мовою так, як нею говорили у Вільних Містах. Слова здавалися чужими на смак, адже минуло стільки часу. — Тільки трохи скуштувати, якщо ваша ласка.

Купець, напевно, мав її за дотракійку, бачачи одяг, намащене олією волосся і засмаглу шкіру. Коли ж вона заговорила, то в нього дух перехопило від подиву.

— Пані, то ви… тирошійка? Чи таке можливо?…

— За мовою я, може, й тирошійка, за одягом — дотракійка, та насправді я вестероського роду, з Семицарства, — мовила до нього Дані.

Дорея виступила наперед поруч із нею.

— Ви маєте честь розмовляти з Даянерис Буреродною з дому Таргарієн, халісі народу наїзників і принцесою Семицарства.

Купець упав на коліно.

— Принцесо, — мовив він, схиляючи голову.

— Встань, — наказала вона йому. — Я все ж бажаю скуштувати того літнього вина, про яке ти казав.

Чоловік зіп’явся на ноги.

— Отого? Ті дорнійські помиї не варті уваги принцеси. Я маю сухе червоне з Вертограду, воно бадьорить і дарує насолоду. Прошу, благаю, дозвольте мені піднести вам барильце.

Наїзди хала Дрого до Вільних Міст привчили його до гарного вина, тож Дані була певна, що напій потішить чоловіка.

— Ви робите мені честь, пане, — промуркотіла вона ласкаво.

— Ні-ні, це я маю честь. — Купець понишпорив тилами своєї крамнички і видобув невеличке дубове барильце. На дереві було випалене гроно винограду.

— Це знак Рожвинів, — показав він, — з Вертограду. Нема на світі краснішого напою.

— Ми вип’ємо його разом з халом Дрого. Агго, віднеси до моїх ношів, якщо твоя ласка.

Купець аж сяяв, поки дотракієць підважував барило на плече. Дані не бачила, що пан Джораг вже повернувся, аж поки не почула його коротке «Ні». Голос він мав дивний, різкий.

— Агго, опусти-но те барило.

Агго зиркнув на Дані. Вона завагалася, тоді кивнула.

— Пане Джорагу, що трапилося?

— В мене спрага. Відкривай, винарю.

Купець вишкірився.

— То вино для халісі, а не для… різних там.

Пан Джораг підсунувся ближче до прилавку.

— Як не відкриєш, розіб’ю його твоєю головою.

У святому місті він не мав при собі іншої зброї, окрім рук — великих, міцних, небезпечних, укритих цупкою темною шерстю. Проте й їх було досить. Виняр хвильку повагався, тоді узяв молотка і вибив корка з барильця.

— Наливай, — наказав пан Джораг. Четверо молодих воїнів з хасу Дані вишикувалися позаду нього, шкірячи зуби і дивлячись темними мигдалевими очима.

— Пити таке розкішне вино, не давши йому трохи подихати — це злочин, — мовив виняр, не відкладаючи молотка.

Джохого потягся за батогом на поясі, та Дані зупинила його легким дотиком до руки.

— Роби, як каже пан Джораг, — мовила вона. Навколо вже зупинялися люди, аби повитріщатися.

Купець кинув на неї короткий похмурий погляд.

— Як бажає принцеса. — Щоб підняти барильце, він відклав молотка. Тоді налив два келишки-наперстки так майстерно, що не пролив ані краплі.

Пан Джораг підняв одного келишка і понюхав, кривлячись.

— Солодке, га? — мовив виняр з посмішкою. — Відчуваєте садовину, пане? То пахощі Вертограду. Спробуйте, мосьпане, і тільки смійте сказати, що це не найшляхетніше вино з усіх, які потрапляли вам до рота.

Пан Джораг простягнув келишка йому.

— Ти куштуй першим.

— Я? — розсміявся виняр. — Я не вартий цього збору, мосьпане. Виняр, який сам п’є те, що продає, багато не вторгує.

Він посміхався дружньо і весело, та вона бачила в нього на чолі піт.

— Ти вип’єш, — мовила Дані холодніше за лід. — Спорожни келих, або я накажу тримати тебе, а пан Джораг заллє у горлянку все барило.

Попередня
-= 249 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар