Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Виняр знизав плечима, потягнувся до келиха… але натомість схопив барило і жбурнув у неї обома руками. Пан Джораг кинувся до неї, відштовхуючи геть з місця, де вона стояла. Барило вдарило йому в плече і розтрощилося на землі. Дані запнулася і не встояла.

— Ні! — закричала вона, витягаючи вперед руки, щоб запобігти падінню… і тут Дорея впіймала її за плечі та смикнула назад, тож замість впасти на живіт, Дані стала на коліна.

Торговець перестрибнув через прилавок і кинувся між Агго та Рахаро. Кваро потягся за арахом, якого не мав при собі, а тим часом білявий відштовхнув його убік і чкурнув проходом. Дані почула ляск батога Джохого, побачила, як шкіряний ремінь язиком лизнув ногу купця і завився навколо неї. Чоловік простягнувся на землі долілиць.

Миттю набігло з десяток охоронців каравану. З ними був сам хазяїн, караван-баші Байян Вотиріс — миршавий норвосець зі шкірою мов старий пергамен і кущавими блакитними вусами аж до вух. Він, схоже, зрозумів, що тут відбулося, без жодного слова.

— Заберіть оцього геть, і хай він чекає ласки хала, — наказав він, показуючи на чоловіка, простягнутого на землі. Двоє охоронців підсмикнули торговця на ноги.

— Його товар я віддаю вам у подарунок, принцесо, — продовжив караван-баші. — Як вибачення за те, що хтось із мого каравану насмілився на подібне.

Дорея та Джихікі допомогли Дані підвестися. Отруйне вино стікало з розбитого барила у грязюку.

— Як ви знали? — запитала вона пана Джорага, тремтячи. — Як?

— Я не знав, халісі, аж допоки він не відмовився пити. Але я боявся цього, щойно прочитав листа магістрата Іліріо. — Його темні очі пробігли обличчями незнайомців з базару. — Підемо звідси. Краще говорити про це деінде.

Дані мало не плакала, поки її несли назад. У роті стояв смак, який вона добре знала — смак страху. Роками вона жила, боячись Візериса, боячись розбудити дракона. Але стало ще гірше. Зараз вона боялася не за себе, а за дитину. Мабуть, син відчув її жах, бо неспокійно завовтузився всередині. Дані лагідно погладила живіт, шкодуючи, що не може дістатися до нього, торкнутися, втішити.

— Ти кров дракона, мій маленький, — прошепотіла вона за щільно засунутими завісами, погойдуючись у ношах. — Ти кров дракона, а дракони нічого не бояться.

Під порожнистим земляним пагорбом, який правив їй за домівку у Ваес Дотраку, Дані наказала всім піти, крім пана Джорага.

— Розкажіть мені, — наказала вона, відкинувшись на подушки. — Це Узурпатор?

— Так. — Лицар видобув складеного пергамена. — Ось лист до Візериса від магістрата Іліріо. Роберт Баратеон пропонує землю та князівський титул за вашу смерть або ж за смерть вашого брата.

— Мого брата? — Вона схлипнула, майже сміючись. — Він ще не знає, так? Тож Узурпатор має віддячити Дрого князівським титулом.

Цього разу вже її смішок почувся майже схлипом. Вона обійняла себе, мов ховаючись.

— За мою смерть, сказали ви. Тільки мою?

— Вашу і дитини, — похмуро відповів пан Джораг.

— Ні. Він не отримає мого сина. — Вона не стане плакати, вона сама так вирішила. Вона не стане труситися від жаху. «Узурпатор розбудив дракона», мовила вона до себе… і її очі глянули на драконячі яйця у гнізді з темного оксамиту. Невірне світло каганців пустило візерунки їхньою кам’яною лускою. У повітрі навколо яєць танцювали тремтливі порошинки нефритового, кармазинового і золотого кольору, наче двірські навколо короля.

Чи безумство охопило її тоді, породжене страхом? Або ж якась дивна мудрість прокинулася у крові? Дані сама не знала. Вона раптом мовила:

— Пане Джорагу, запаліть жарівницю.

— Халісі? — Лицар подивився на неї занепокоєно. — Тут дуже тепло. Ви упевнені?

Ніколи ще вона не була упевненішою.

— Так, я… мене якось морозить. Запаліть жарівницю.

Він вклонився.

— Як накажете.

Коли вугілля розжарилося, Дані відіслала пана Джорага. Щоб зробити задумане, вона мала залишитися сама. «Безумство», казала вона до себе, коли підіймала чорно-кармазинове яйце з оксамиту. «Воно потріскається і згорить, а воно ж таке гарне; пан Джораг назве мене дурепою, коли я його зіпсую», та все ж…

Узявши яйце обома руками, вона понесла його до вогню і опустила у розпечене вугілля. Здавалося, що чорна луска п’є жар і набуває від нього блиску. Вогонь лизав камінь маленькими червоними язичками. Дані поклала два інші яйця у полум’я поруч із чорним. Коли вона відступала від жарівниці, подих тремтів у неї в горлі.

Вона дивилася, аж поки вугілля не перетворилося на попіл. Іскри злітали догори і вилітали геть через отвір-димар. Гаряче повітря тремтіло і звивалося хвилями навколо драконячих яєць. Більше нічого.

Попередня
-= 250 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар