Слава ЗСУ!

— Так-так, — мовила вона. У голосі сина, що сидів та супив чоло над мапою, відчувалася луна Недових слів. — Кажи далі.

— Я б залишив невелику залогу тут, у Калин-Копі — переважно лучників — і рушив з рештою на південь, але нижче Перешийка розділив би військо на дві частини. Піхота пішла б далі королівським гостинцем, а вершники перетнули б Зеленозуб у Близнюках.

Він показав усе на мапі.

— Коли князь Тайвин дізнається, що ми вже прибули до річкового краю, то вирушить на північ, аби зустріти наші головні сили, а вершники зможуть вільно пройти західним берегом до Водоплину.

Робб відкинувся назад, не насмілюючись посміхатися, але задоволений собою і жадібний до її хвали.

Кетлін спохмурніла, дивлячись на мапу.

— Але так ти розділиш дві частини війська річкою.

— Я розділю також Хайме та князя Тайвина, — гаряче заперечив він. На губах його нарешті з’явилася посмішка. — Через Зеленозуб немає іншого броду вище від рубінового, де Роберт завоював корону. Аж до Близнюків, до того мосту, яким володіє князь Фрей. А він — значковий вашого батька, чи не так?

«Спізнілий князь Фрей», подумала Кетлін.

— Так, — визнала вона, — але мій батько ніколи йому не довіряв. І ти не повинен.

— Не довірятиму, — пообіцяв Робб. — То як ви гадаєте?

Вона була мимоволі вражена. «На вигляд він — Таллі», подумала вона, «але ще й син свого батька. Нед добре його вивчив.»

— Котре з військ ти очолиш?

— Кінне, — відповів він негайно. І знову як батько: Нед завжди перебирав на себе найнебезпечніше.

— А хто поведе друге?

— Великоджон все повторює, що ми маємо зім’яти князя Тайвина. Гадаю, цю честь слід доручити йому.

То була його перша помилка, але як сказати йому, не зруйнувавши хиткої впевненості у собі?

— Твій батько казав мені колись, що безстрашнішого за Великоджона він не стрічав ніколи за життя.

Робб вишкірився.

— Сірий Вітер з’їв два його пальці, а він тільки сміявся. Тож ти згодна, так?

— Твій батько не безстрашний, — зазначила Кетлін. — Він відважний, але то зовсім інше.

Її син поміркував хвильку.

— Східне військо єдине стоятиме між князем Тайвином та Зимосіччю, — задумливо промовив він. — Ну, не рахуючи купки лучників, яку я лишу тут, у Калин-Копі. Тож мені не потрібен хтось надто безстрашний, так?

— Саме так. Я б сказала, що тобі потрібне холодне лукавство, а не палка мужність.

— Руз Болтон, — негайно відповів Робб. — Ось хто справді мене лякає.

— Тоді молімося, щоб він налякав і Тайвина Ланістера.

Робб кивнув і згорнув мапу.

— Я віддам накази та зберу супровід, аби вас доправили додому, до Зимосічі.

Кетлін намагалася почуватися сильною. Заради Неда, заради його впертого відважного сина. Вона довго силувалася відкладати відчай та жах убік, наче шати, які можна вдягати чи не вдягати… але зараз зрозуміла, що врешті-решт вдягла.

— Я не поїду до Зимосічі, — зненацька почула вона свій голос і вражено усвідомила, що її очі затьмарені раптовими сльозами. — Мій батько, певніше за все, помирає за стінами Водоплину. Мій брат оточений ворогами. Я повинна їхати до них.

Тиріон VII

Чела, дочка Чейка з Чорних Вух, виїхала наперед задля розвідки і повернулася зі звісткою про військо, що стоїть на перехресті.

— За вогнищами скажу, що їх десь двадцять тисяч, — доповіла вона. — Червоні прапори з золотим левом.

— Твій батько? — запитав Брон.

— Або мій брат Хайме, — відповів Тиріон. — Скоро дізнаємося.

Він окинув поглядом свою обірвану розбійну ватагу: майже три сотні Кам’яних Гав, Братів Місяця, Чорних Вух і Смалених. І це тільки зернятко того війська, яке він сподівався зібрати. Гунтор, син Гурна, саме скликав до зброї інші гірські роди просто зараз. Тиріон питав себе, що його вельможний батько скаже про цих горлорізів у шкурах та награбованих шматках обладунків. Правду кажучи, він сам не дуже розумів, що про них думати. Наприклад, чи був він їхнім ватажком, а чи полоняником? Швидше за все, трохи того і трохи іншого.

— Краще мені поїхати туди самому, — зазначив він.

— Краще для Тиріона, сина Тайвина, — відповів Ульф, що говорив за Братів Місяця.

Наперед ступив грізний Шагга.

— Шагга, син Дольфа, каже «ні». Шагга піде з коротуном, і якщо коротун бреше, Шагга відріже його паростка…

— …і згодує його козі, так-так, — стомлено закінчив Тиріон. — Шагга, даю тобі слово Ланістера, що повернуся.

— Чого б це нам вірити твоєму слову? — Чела була мала міцна жіночка, пласка, наче хлопчик, і вельми кмітлива. — Низові князі завжди брехали гірським родам.