Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— То вже напевне, — погодився Великоджон, змахнувши рукою. Ланістера відвели, аби перев’язати та закувати.

— Навіщо князеві Карстарку голова Крулеріза? — запитала Кетлін.

Робб глянув на ліс із тим відсутнім виразом, який інколи з’являвся на обличчі його батька.

— Він убив… їх…

— Синів князя Карстарка, — додав Галбарт Гловер.

— Обох, — уточнив Робб. — Торгена та Едарда. А ще Дарина Роголіса.

— У мужності Ланістерові не відмовиш, — вів далі Гловер. — Коли він побачив поразку війська, то зібрав малу дружину і ринув угору долиною, сподіваючись дістатися князя Робба та вбити його. І майже дістався.

— Якби не схибив, загубивши меча у шиї Едарда Карстарка, перед тим відрубавши руку Торгенові та навпіл розваливши голову Даринові Роголісу, — розповів Робб. — Він увесь час гукав моє ім’я. Якби вони його не затримали…

— …то в жалобі зараз була б я, а не князь Карстарк, — докінчила Кетлін. — Твої люди, Роббе, зробили те, що присягалися робити. Вони загинули, захищаючи свого володаря. Сумуй за ними. Вшануй їх за мужність. Але не зараз. Зараз сумувати нема коли. Ти відрубав голову змії, але три чверті її тіла усе ще обвивається навколо замку мого батька. Ми виграли битву, але не війну.

— Але ж яку битву! — гаряче вигукнув Теон Грейджой. — Ласкава пані, держава не знала такої перемоги від Полум’яного Поля. Клянуся вам, ланістерівців полягло вдесятеро проти наших! Ми взяли в полон трохи не сотню лицарів та добрий тузінь значкового панства. Князя Вестерліна, князя Відшиба, пана Гарта Зеленополя, князя Естрена, пана Титоса Бракса, Малора-Дорнійця… ще й трьох Ланістерів на додачу до Хайме! То небожі князя Тайвина: двоє синів його сестри і один — покійного брата…

— А князя Тайвина? — перебила Кетлін. — Чи ви, Теоне, часом, не захопили в полон самого князя Тайвина?

— Ні, — тільки й відповів застигнутий зненацька Теон.

— Доки цього не сталося, війну не скінчено.

Робб підняв голову і відкинув волосся з очей.

— Пані матінка мають рацію. Попереду лежить Водоплин.

Даянерис VIII

Мухи повільно кружляли над халом Дрого. Їхнє низьке дзижчання на межі слуху наповнювало Дані жахом.

Безжальне сонце стояло високо. Жар здіймався хвилями від кам’янистих передгір’їв невисоких гір. Тоненький струмочок поту повільно стікав між напухлими Даніними грудьми. Єдиними звуками, чутними навколо, були рівний стукіт копит, теленькання дзвіночків у волоссі Дрого та далекі голоси позаду.

Дані роздивлялася мух.

Мухи були завбільшки з бджолу, гидкі, синюваті, блискучі. Дотракійці називали їх кровомухами. Жили ті у болотах та застійних ставках, смоктали кров з людей та коней, відкладали яйця у мертвих та вмираючих. Дрого їх не терпів. Бувало, щойно якась підлітала близько, він викидав руку, наче змію, і хапав її. Дані ще не бачила, щоб він промазав. Якусь мить Дрого тримав муху в велетенському кулаку, аби послухати її шалене дзижчання. А тоді стискав руку, і на долоні лишалася тільки червона пляма.

А зараз одна муха повзла крупом його огиря, і кінь гнівно махав хвостом, аби зігнати її. Ще кілька вилися навколо Дрого, дедалі ближче, але хал їх не помічав. Його очі були прикуті до віддалених бурих пагорбів, повід вільно висів у руках. Під мальованою жилеткою груди вкривала пов’язка з фігових листків та грудкуватої блакитної грязюки. Пов’язку йому наклала дотракійська травниця. Масть Міррі Маз Дуур свербіла та пекла, і хал відірвав її шість днів тому, клянучи цілительку як «маегі». Грязюка діяла м’якше, до того ж травниця зробила йому макового вина. Вже три дні він впивався ним, а коли вина бракувало, то кумисом або перцевим пивом.

Але їжі він майже не торкався, а вночі судомився і стогнав. Дані бачила, як змарніло його обличчя. Раего не знав покою у неї в череві, хвицявся, як молодий коник, але навіть це не збуджувало колишньої цікавості в Дрого. Кожного ранку, після пробудження від хворобливого сну, її очі знаходили свіжі зморшки від болю на його обличчі. А зараз ця мовчанка… Вона лякала Дані. Відколи вони сіли у сідло на світанку, хал не вимовив ані слова. Коли Дані щось казала, єдиною відповіддю їй був стогін, а сьогодні від полудня і того не лишилося.

Одна з кровомух сіла на голу шкіру халового плеча. Ще одна, кружляючи, торкнулася шиї та поповзла до рота. Хал Дрого хитнувся у сідлі, брязкаючи дзвіночками; його кінь рухався далі уперед рівним кроком.

Дані вдарила срібну п’ятами й під’їхала ближче.

— Пане мій, — тихо мовила вона. — Дрого. Моє сонце-та-зорі.

Він, здавалося, і не почув. Кровомуха вповзла під його вислий вус і всілася на щоці у западині біля носа. Дані зойкнула «Дрого!», незграбно потягнулася до нього і взяла за руку.

Попередня
-= 297 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар