Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Ти сам знаєш, хлопче, — відповіла Оша з теплим жалем у голосі й поклала йому руку на голову.

Зненацька занімілий маестер Лювин повільно підняв на них очі. Повні сліз ясно-сірі очі маленького сірого чоловічка з кров’ю на рукаві сірої вовняної ряси.

— Панове, — мовив він до синів князя хрипким, тремтливим, ледь чутним голосом, — ми… ми мусимо знайти каменеріза, який добре знав обличчя його вельможності…

Санса VI

У баштовій опочивальні, розташованій в самому серці Маегорового Острогу, Санса віддалася темряві.

Вона засунула запони навколо ліжка, лягала спати, прокидалася у сльозах і знову лягала спати. А коли не спала, то лежала під ковдрами і трусилася від горя. З’являлися та зникали служниці, приносили страви, але вона гидувала навіть виглядом їжі. Недоторкані страви громадилися та псувалися на столі коло вікна, а потім служниці забирали їх геть.

Інколи сон приходив до неї важким, свинцевим, без жодних видінь, і тоді вона прокидалася втомлена ще гірше, ніж лягала. Але й то було краще, ніж сни. Бо у снах вона бачила батька. Уві сні або наяву вона бачила тільки батька. Як золотокирейники кидають його на мармур, як наперед виступає пан Ілин, як виймає Лід з піхов за спиною, як настає та мить… та сама, коли… вона прагнула відвернутися, прагнула понад усе; ноги зламалися під нею, і вона впала на коліна, але погляд чомусь не відвертався; і всі люди волали й верещали на всі голоси, а її принц посміхався до неї, він посміхався, і вона почувалася безпечно, але тільки один удар серця, бо потім він сказав ті слова, і батькові ноги… вона пам’ятала саме його ноги — як вони смикнулися, коли пан Ілин… коли меч…

«Може, я теж помру», сказала вона собі. Думка не видалася їй такою вже жахливою. Якщо викинутися з вікна, всі страждання скінчаться, і ще багато років співці співатимуть про її горе та відчай. Її тіло лежатиме на каменях унизу, розбите та невинне, соромлячи усіх, хто її зрадив. Санса навіть спромоглася перетнути опочивальню та відчинити віконниці… але тут мужність її зрадила, і вона, схлипуючи, кинулася до ліжка.

Служниці намагалися говорити до неї, коли приносили страви, та вона не відповідала. Якось прийшов великий маестер Пицель зі скринею пляшечок та слоїків і спитав, чи не хвора вона. Торкнувся чола, примусив роздягнутися і обмацав усю з ніг до голови, наказавши служницям її тримати. Коли він пішов, то залишив зілля з медової води та якихось трав і наказав пити один ковток кожного вечора. А вона негайно випила усе відразу і заснула.

Їй наснилися кроки на баштових сходах, зловісне човгання підборів по каменю. Якась людина повільно підіймалася до неї в опочивальню, крок за кроком долаючи сходи. Вона могла тільки згорнутися клубочком за дверима, дослухатися і тремтіти, чуючи наближення кроків. Вона знала — то пан Ілин Пейн з Льодом у руках прийшов по її голову. Не було куди тікати, де ховатися, чим закласти двері. Нарешті кроки замовкли, і вона зрозуміла, що кат стоїть просто за дверима. Мовчки, зі своїми мертвими очима і довгим, змережаним віспинами обличчям. Тоді вона усвідомила, що зовсім гола, скрутилася, спробувала прикритися руками, а двері почали відчинятися, зарипіли, і крізь них просунулося вістря великого обіручного меча…

Вона прокинулася, мимрячи:

— Прошу, благаю, я поводитимуся добре, я буду гарною дівчинкою, благаю, не треба… — Та слухати не було кому.

Коли по неї нарешті прийшли, Санса навіть не почула кроків. Двері відчинив Джофрі. Не пан Ілин, а юнак, що колись був її принцем. Вона лежала у ліжку, засунувши всі запони, і не знала, чи зараз полудень, а чи північ. Перше, що вона почула, був хряскіт дверей. Потім запони на ліжку рвучко відсунулися, а вона затулилася рукою від раптового світла і побачила, що над нею нависають люди.

— Сьогодні ти з’явишся при моєму дворі, — мовив Джофрі. — Помийся та вдягнися, як личить моїй нареченій.

За його плечем стояв Сандор Клеган, вдягнений у просту брунатну камізелю та зелену делію. У вранішньому світлі його спечене обличчя наводило жах. Позаду виднілися двоє лицарів Королегвардії у довгих білих єдвабових корзнах.

Санса натягла ковдру до підборіддя, прикриваючи себе.

— Ні, — заскиглила вона, — благаю… дайте мені спокій.

— Якщо ти не піднімешся і не вдягнешся сама, тебе вдягне Хорт, — мовив Джофрі.

— Благаю, мій принце…

— Тепер я король. Пес, вийми її з ліжка.

Сандор Клеган вхопив її за стан та підняв з перини, незважаючи на слабенький опір. Ковдра впала на підлогу. Санса лишилася прикрита лише тонкою нічною сорочкою.

Попередня
-= 314 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар