Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Але десь із дванадцять тисяч років тому зі сходу з’явилися першолюди. Вони перейшли Зламаною Рукою Дорну ще до того, як та перетворилася на руїну. Їхали вони верхи на конях, зі спижевими мечами та великими шкіряними щитами. Раніше на цьому березі вузького моря ніколи не бачили коня. Ясна річ, діти так само злякалися коней, як першолюди — облич на деревах. Коли першолюди орали землю, ставили села та укріплені городища, то рубали дерева з обличчями і віддавали їх вогню. Діти, вражені жахом, розпочали війну. В старих піснях розповідається, як зеленовидці темними чарами знуртували море, аби залити хвилями землю, і зруйнували Руку, та було вже запізно зачиняти двері. Війна вирувала, доки земля не зачервонілася від крові людей та дітей… але головно дітей, бо люди були більші й сильніші, а дерево, камінь та обсидіан виявилися заслабкі у бою проти спижевих клинків. Нарешті з обох боків перемогла розважливість старійшин: ватажки та звитяжці першолюдей зустрілися з зеленовидцями і «танцівниками лісу» в гаю оберіг-дерев на маленькому острові посеред великого озера під назвою Боже Око.

— І там вони разом виробили Угоду. Першолюди отримали узбережжя, поділля й полонини, гори та болота, але глибокі темні ліси мали навіки лишилися дітям, і ніде більше на цій землі не можна було чіпати сокирою оберіг-дерев. Аби Угоду могли засвідчити боги, кожне дерево на острові отримало обличчя, а згодом було утворено святе братство зелених людей, щоб наглядати за Островом Ликів.

— З Угоди почалася дружба між першолюдьми та дітьми лісу, що тривала чотири тисячі років. З часом першолюди навіть забули тих богів, яких принесли з собою, і вклонилися таємним богам лісу. Укладення Угоди скінчило Вік Світанку і розпочало Вік Звитяжців.

Бран стиснув у кулаці чорне блискуче вістря для стріли.

— Але ж ви казали, що дітей лісу більше немає. Жодного.

— Це тут їх немає, — відповіла Оша, відкусуючи зубами перев’язку. — На північ від Стіни усе інакше. Саме туди пішли діти, велетні та інші старі народи.

Маестер Лювин зітхнув.

— Знаєш, жінко, то, мабуть, така вже твоя доля — кайдани або могила. Старки вчинили з тобою шляхетніше, ніж ти заслуговуєш. А ти платиш за їхню добрість, забиваючи хлопцям голови дурними побрехеньками.

— Розкажіть, куди вони пішли, — попросив Бран. — Я хочу знати.

— І я, — озвався Рікон.

— Та вже ж напевне, — пробурмотів Лювин. — Угода лишалася в силі, поки стояли королівства першолюдей. Так було на протязі усього Віку Звитяжців і усю Довгу Ніч. Так було і в ті часи, коли народжувалися Сім Королівств. Але зрештою через багато століть настав час іншим народам перетнути вузьке море.

— Першими з них були андали — високі біляві воїни, що прийшли зі сталлю та вогнем, несучи на грудях семикінечну зірку нових богів. Війни проти них тривали століттями, але зрештою шість південних королівств не втрималися. Тільки тут Королі на Півночі змогли зупинити всі навали ворогів коло Перешийка, тільки тут збереглася влада першолюдей. Андали вирубали гаї оберіг-дерев, зрізали обличчя, замордували усіх дітей лісу, яких перестріли, і проголосили перемогу Седмиці над старими богами. Тоді діти втекли на північ…

Раптом завив Літо.

Маестер рвучко і злякано обірвав себе. Коли Кудлай підскочив до його ніг та додав свій голос до братового, у Бранове серце вчепився кігтями холодний жах.

— Наближається, — прошепотів він, повний відчаю. Бран зрозумів, що все знав ще з минулої ночі, з тієї миті, коли гайворон привів його до крипти, аби попрощатися. Він знав, але не хотів вірити. Він палко бажав, аби маестер Лювин виявився правий. «Гайворон», подумав він, «триокий гайворон…»

Виття припинилося так само зненацька, як почалося. Літо потрусив підлогою до Кудлая та взявся вилизувати братові скривавлене хутро на карку. З-за вікна тим часом почулося ляскання великих крил.

На сіре кам’яне підвіконня сів крук, розтулив дзьоба і каркнув хрипко, пронизливо, зловісно.

Рікон залився слізьми. Його площики один за одним випали з рук та брязнули на підлозі. Бран підтяг брата ближче до себе і обійняв.

Маестер Лювин витріщився на чорного птаха, наче на скорпіона з пір’ям. Повільно, мов сновида, він підвівся і рушив до вікна. Зачувши його свист, крук скочив на перев’язану руку. На крилах в птаха лишилася засохла кров.

— Яструб подер, — пробурмотів Лювин, — чи сова. Бідолашний. Дістався до нас дивом.

І взявся знімати з ноги крука послання. Поки маестер розгортав папірця, Брана почала трусити пропасниця.

— Що там таке? — спитав він, дедалі сильніше стискаючи брата в обіймах.

Попередня
-= 313 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар