Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Згадай же, Дрого, — прошепотіла вона. — Згадай, як ми вперше поїхали геть разом надвечір нашого весілля. Згадай ту ніч, коли ми наряджали Раего на очах в цілого халазару, а твої очі дивилися тільки на мене. Згадай, яка прохолодна та чиста вода у Череві Світу. Згадай усе, моє сонце-й-зорі. Згадай і повернися до мене.

Родиво завдало їй надто болючих ран, аби зараз пустити чоловіка в себе, чого вона бажала би понад усе. Але ж Дорея навчила її багатьох інших способів. Дані пустила в хід руки, губи, груди. Подряпувала нігтями, вкривала цілунками, і шепотіла, і молилася, і розповідала байки, і врешті-решт омила сльозами. Та Дрого нічого не відчув, ані слова не мовив, не випнувся могутньо назустріч.

Коли над порожнім обрієм зайнявся бляклий світанок, Дані зрозуміла нарешті, що втратила його назавжди.

— Коли сонце зійде на заході та сяде на сході, — мовила вона сумно. — Коли висохнуть моря, а гори полетять за вітром, наче листя. Коли моє черево зможе виносити живе дитя. Тоді ти повернешся, моє сонце-й-зорі. Аж тоді, не раніше.

«Ніколи», заволав морок, «ніколи, ніколи, ніколи».

Всередині намету Дані здибала подушку м’якого шовку, натоптану пір’ям. Схопивши її в оберемок біля грудей, вона пішла назад до Дрого, до свого сонця-й-зорь. «Обернуся — пропаду.» Кожен крок відлунював болем, і вона прагнула тільки одного: заснути і не бачити жодних снів.

А тоді стала на коліна, поцілувала Дрого у вуста і притиснула подушку до його обличчя.

Тиріон IX

— Вони захопили мого сина, — мовив Тайвин Ланістер.

— Так, пане князю. — Гінець мав голос, глухий від утоми. На грудях його подертого вапенрока з-під засохлої крові ледве виднівся смугастий вепр Кракеголів.

«Одного з ваших синів», подумки виправив Тиріон. Він ковтнув вина і нічого не сказав, думаючи про Хайме. Піднявши руку, він відчув напад пекучого болю в лікті й згадав свій власний короткий бойовий досвід. Він любив рідного брата, але за все золото Кастерлі-на-Скелі не зголосився б стати поруч із ним у Шепітній Пущі.

Поки гінець розповідав, зібрання військової старшини та значкових панів Тиріонового вельможного батька принишкло так, що єдиними звуками у довгій, з протягами кімнаті залишилися тріск та шипіння полін у комині на одному її кінці.

Після тортурів тяжкого і блискавичного переходу на південь Тиріон гаряче вітав можливість ще раз переспати у корчмі… хоча й шкодував, що корчма знову та сама, з усіма її спогадами. Батько поспішав, не жаліючи нікого й нічого, і наслідки не забарилися. Поранені у битві мусили триматися основного війська або лишатися обабіч шляху. З кожним днем їх ставало дедалі більше; вони засинали на землі, щоб більше не прокинутися. Декілька здорових вояків кожного дня падали з ніг, а щовечора ще кількоро тікало геть у сутінки. Тиріон боровся зі спокусою чкурнути слідом.

У горішній кімнатці під дзвіницею він насолоджувався зручною периною та теплом Шаїного тіла, коли увійшов зброєносець і повідомив, що прибув гінець зі злими вістями про Водоплин. Отже, усе виявилося марним. Нескінченні переходи, гарячковий поспіх на південь, мертві тіла обабіч дороги… усе марно. Робб Старк досяг Водоплину багато днів тому.

— Як це могло статися? — простогнав пан Гарис Звихт. — Як?! Навіть після Шепітної Пущі… ви ж оточили Водоплин залізним кільцем, міцним військом… що за мана така вхопила пана Хайме, нащо він поділив вояків на три табори? Хіба він не бачив слабкості такого розташування?

«Авжеж бачив, і краще за тебе, слинявий боягузе», подумав Тиріон. Так, Хайме втратив Водоплин. Але Тиріон не міг чути, як його брата ображає такий, як Звихт — безсоромний підлабузник, котрого єдине досягнення полягало в тому, що він спромігся підсунути свою незугарну дочку панові Кевану і таким робом споріднитися з Ланістерами.

— Я б вчинив так само, — відповів дядько, і значно стриманіше, ніж зумів би Тиріон. — Ви, певно, ніколи не бачили Водоплину, пане Гарисе, бо інакше знали б, що Хайме не вільний був обирати спосіб облоги. Замок стоїть на кінці гострого мису землі там, де Перекат вливається у Червонозуб. Дві річки утворюють дві сторони трикутника. В разі загрози Таллі відчиняють шлюзи вище за течією і наповнюють широкий перекоп на третій стороні, чим перетворюють Водоплин на острів. Мури замку здіймаються просто з води, а з його башт захисники мають широкий вид протилежних берегів на багато верст навколо. Аби відрізати усі підходи, обложники мусять поставити один табір на північ від Перекату, один — на південь від Червонозубу, і ще один — між річками, на захід від рову. Іншого способу немає. Жодного.

Попередня
-= 323 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар