Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Пан Кеван каже щиру правду, панове, — ствердив посланець. — Ми побудували навколо табору палісади з гострих кілків, та марно, бо навіть не відали про наближення ворога, ще й були відрізані один від одного. Спершу вони напали на північний табір. Ніхто їх не чекав. Так, Марк Дудар вже раніше нищив наших хуражирів, але ж він мав не більше за півсотні людей. Пан Хайме виступив напередодні ввечері, аби дати їм ради… принаймні він гадав, що саме їм. Нам повідомляли, що старківське військо знаходиться на схід від Зеленозуба і йде на південь…

— А розвідники? — Обличчя пана Грегора Клегана скидалося на вирубане з каміння. Вогонь у комині кидав на його шкіру похмуре жовте сяйво, створював глибокі темні западини навколо очей. — Хіба вони нічого не бачили? Не попередили про наближення ворога?

Заляпаний кров’ю посланець хитнув головою.

— Наші розвідники весь час зникали. Ми гадали, то робота Марка Дударя. А хто й повертався, однак нічого не бачив.

— Хто нічого не бачить, тому й очі не потрібні, — відрізав пан Гора. — Виріжте їх та віддайте наступному розвідникові. Скажіть, що чотири ока мусять бачити більше, ніж два… а якщо не побачать, то наступний матиме шість.

Князь Тайвин Ланістер обернувся до пана Грегора і уважно роздивився його. Тиріон побачив блиск золота у очах батька, на які впало світло, але не сказав би, чи схвалює той слова Гори, а чи відчуває відразу. Князь Тайвин на військовій раді часто відмовчувався — більше слухав, аніж казав. Тиріон гаряче намагався наслідувати цю його звичку. Але зараз князь мовчав більше, ніж зазвичай, і навіть не торкнувся вина.

— Ви сказали, що напад стався уночі, — нагадав пан Кеван.

Гінець стомлено кивнув.

— Передовий загін вів Чорноструг. Він винищив наших вартових і розламав палісади для головного удару. Поки наші втямили, що відбувається, через рів до табору вже вдиралися вершники з мечами та смолоскипами. Я ночував у західному таборі — тому, що між річок. Коли ми почули звуки битви та побачили, як палають намети, князь Бракс повів нас до плотів, і ми спробували переплисти на той бік, але течія відносила нас униз. Таллівці почали жбурляти каміння з метавок на стінах. Я бачив, як одного плота розтрощило на тріски, а ще три перевернуло, і вояки з них потонули в річці… а на тих, хто таки подолав потік і опинився на іншому боці, вже чекали старківці.

Пан Флемент Бракс мав на собі буряково-срібного вапенрока, а на обличчі — такий вираз, наче звістки не лізли йому в голову.

— То мій вельможний батько…

— Вибачте, пане, — відповів гінець. — Князь Бракс був на тому плоті, що перекинувся, і мав на собі важкий обладунок. Він загинув мужньо, як личить лицареві.

«Радше дурневі», подумав Тиріон, крутячи в руках келиха та вдивляючись у винні глибини. «Вночі перетинати річку на так-сяк зліпленому плоті у важкім узброєнні, ще й коли на протилежному березі чекає ворог — якщо це лицарська мужність, то хай мене ліпше вважають боягузом.» Він спитав себе, чи радів князь Бракс із власної мужності, коли захлинався у чорній воді під тягарем лицарії.

— Табір між річками теж запопали, — казав далі гінець. — Поки ми пнулися перепливти на той берег, старківці підійшли ще й з заходу. Дві валки важкої кінноти. Я бачив велетня у кайданах князя Умбера та орла Малістерів, але вів їх сам хлопець зі своїм чудовиськом при боці. Я сам не бачив, але кажуть, що той пекельний вовчисько вбив чотирьох людей та пошматував десяток коней. Наші списники поставили стіну щитів і встояли проти першої навали, але таллівці побачили бій і відчинили браму Водоплину. Титос Чорноліс очолив вилазку по підйомному мості та вдарив на стрій списників зі спини.

— Рятуйте нас, боги, — вилаявся князь Листобрід.

— Великоджон Умбер підпалив гуляй-городи, які ми вибудували для облоги, а князь Чорноліс знайшов серед інших полонених пана Едмура Таллі у кайданах. Звільнив усіх і забрав із собою. Південний наш табір очолював пан Форлей Престер. Він відступив у повному бойовому порядку, коли побачив втрату інших двох таборів, з двома тисячами списників та стількома ж лучниками. Але тирошійський полковник, що очолював охочекомонні загони, вдарив на його корогви та перебіг до ворога.

— Семиклятий дідько. — Дядько Кеван був радше розгніваний, аніж здивований. — Казав я Хайме, щоб він не вірив тому драпіжникові. Хто б’ється за гроші, той береже вірність тільки калиті з золотом.

Князь Тайвин сплів пальці під підборіддям. Коли він слухав, рухалися лише його очі. Цупкі золоті баки облямовували обличчя таке нерухоме, що воно могло здатися різьбленою личиною, якби Тиріон не бачив крихітні крапельки поту на поголеній батьковій голові.

Попередня
-= 324 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар