Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— «…і всі наступні ночі світу», — закінчив Пип і схопив Джонів повід. — А тепер вибирай: убити мене або повернутися разом зі мною.

Джон підняв меча… і безпорадно опустив його.

— Лихо б вас ухопило, — лайнувся він. — Усіх вас.

— Тобі руки зв’язати, чи даси слово, що повернешся з нами, не опираючись? — запитав Гальдер.

— Я не тікатиму, якщо ви про це.

З-під дерев виник Привид, і Джон витріщився на нього.

— Отака з тебе поміч, — докорив йому юнак, а вовк у відповідь кинув проникливий погляд темно-червоних очей.

— Треба поспішати, — зазначив Пип. — Не повернемося до світанку, то Старий Ведмідь нам усім зітне голови.

Про зворотній шлях Джон Сніговій майже нічого не пам’ятав. Він видався йому коротшим за подорож на південь. Можливо, тому, що думки блукали деінде. Крок задавав Пип. Він то мчав учвал, то ледве тягнувся, то йшов ристю, а то знову кидався учвал. З’явилася і пролетіла мимо Кротовина, де червоний ліхтар над бурдеєм давно загасили. Загін встиг більше ніж вчасно: до світанку лишалася ще добра година, коли Джон побачив попереду башти замку Чорного, темні на велетенському блідому тлі Стіни. Цього разу домівкою замок йому не видався.

«Забрали назад, то й нехай», думав собі Джон, «але залишитися все одно не примусите». Війна не скінчиться ані завтра, ані післязавтра, а друзі не зможуть його вартувати цілодобово. Дочекатися, щоб у його намір лишитися на Стіні повірили… а тоді хай тільки втратять пильність, і він знову втече. Але тепер уникатиме королівського гостинця. Можна рушити уздовж Стіни на схід — може, й до самого моря. Цей шлях довший, зате певніший. А можна й на захід, у гори, а тоді на південь перевалами. Так ходили дичаки: їхня дорога була важка і небезпечна, зате туди за ним ніхто не поткнеться. А за якихось п’ять сотень верст від Зимосічі та королівського гостинця він не заблукає.

Семвел Тарлі чекав на них у старих стайнях. Занадто схвильований, аби спати, він сидів на землі, спершись на копицю сіна. Побачивши товаришів, він підвівся та обтрусився.

— Я… радий, що тебе знайшли, Джоне.

— А я ні, — відповів Джон, злізаючи з сідла.

Пип зіскочив з коня і скривився, зиркнувши на небо, що вже світлішало.

— Будь ласкавий, допоможи з конями, Семе, — попрохав коротун. — Попереду довгий важкий день, а спати нам вже часу не лишилося, дякуючи Снігові-воєводі.

На світанку Джон пішов до кухні, як робив кожного ранку. Трипалий Гоб не сказав нічого, лише віддав йому сніданок Старого Ведмедя: три варених яйця, підсмажений хліб, шмат шинки, миску зморшкуватих слив. Джон поніс їжу до Король-Башти, де й знайшов Мормонта на лаві коло вікна. Воєвода щось писав, а крук ходив туди-сюди по його плечах і бурмотів: «Зерна, зерна, зерна». Побачивши Джона, птах заверещав.

— Постав сніданок на стіл, — мовив Старий Ведмідь, піднявши очі від письма. — Я вип’ю пива.

Джон прочинив віконниці, узяв глек пива з зовнішнього підвіконня та наповнив ріг. Гоб дав йому лимона — ще холодного, з-під Стіни. Джон стиснув його в кулаку; поміж пальців потік кислий сік. Мормонт вимагав додавати лимон собі у пиво щоранку і казав, що саме тому досі має в роті власні зуби.

— Ти любив свого батька, хто б сумнівався, — мовив Мормонт, коли отримав від Джона свій ріг. — Але саме те, що ми любимо, знищує нас. Пам’ятаєш, як я казав тобі, хлопче?

— Пам’ятаю, — набурмосився Джон. Він не бажав говорити про смерть батька навіть з Мормонтом.

— То дивися, щоб не забув. Саме тяжку правду ми повинні засвоювати найміцніше. Принеси-но мені тарілку. Знову шинка? Та нехай. Якийсь ти на вид втомлений. Нелегко ганяти верхи під місяцем, га?

Джонові пересохло у горлі.

— То ви знаєте?

— Знаєте, — підхопив крук з Мормонтового плеча. — Знаєте.

Старий Ведмідь пирхнув.

— Ти гадаєш, Сніговію, що воєводами Нічної Варти обирають глухих та дурних? Аемон сказав мені, що ти напевне втечеш. А я відповів йому, що так само напевне ти повернешся. Я знаю своїх вояків… і своїх хлопчаків також. Честь спонукала тебе виїхати на королівський гостинець… і честь повернула назад.

— Мене повернули друзі, а не честь, — заперечив Джон.

— Хіба я сказав, що твоя честь? — Мормонт роздивлявся тарілку.

— Мого батька підло замордували. Ви гадали, я нічого не робитиму?

— Правду кажучи, ми гадали, що ти зробиш саме те, що зробив.

Мормонт скуштував сливу, виплюнув кісточку.

— Я наказав, щоб за тобою стежили. Твій від’їзд бачили. Якби тебе не повернули друзі, то перестрів би на шляху дехто менш дружній. Якщо, звичайно, ти не маєш коня з крилами. Чи маєш?

Попередня
-= 331 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар