Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Того не досить — убити коняку, — звернулася вона до Дані. — Кров сама собою нічого не варта. Ти не знаєш, які слова казати, аби напустити чари, і мудрості не маєш, аби їх взнати. Чи ти гадаєш, кровознатство — то дитяча забавка? Ти кличеш мене «маегі» так, мовби це якась лайка, але ж саме слово значить лише «мудра», і не більше того. Ти ще дитина з повною головою дитячого невігластва. Не знаю, що ти прагнеш зробити, але на твоє все одно не вийде. Скинь з мене ці тенети, і я допоможу.

— Я стомилася від бекання маегі, — мовила Дані до Джохого. Той добряче приклався до жриці батогом, і вона врешті-решт замовкла.

Над тушею коня збудували поміст із тесаних колод, стовбурів малих дерев, найтовщого і найпрямішого гілля, яке змогли знайти. Дрова вклали зі сходу на захід, як сонце долає день. На помості склали купою багатства хала Дрого: велике шатро, мальовані жилетки, сідла та кінську збрую, подаровану батьком на повноліття нагайку, того самого араха, яким він убив хала Ого разом із сином, могутній лук драконячої кістки. Агго бажав додати до них ту зброю, яку кревноїзники Дрого подарували Дані на день весілля, та вона їм заборонила.

— То мої подарунки, — мовила вона, — і я маю для них застосування.

На скарби хала навалили ще один шар чагарнику, а згори накидали оберемки сухої трави.

Пан Джораг Мормонт відвів її убік, поки сонце повільно лізло до зеніту.

— Принцесо… — почав був він.

— Чому ви мене так кличете? — рішуче перервала його Дані. — Мій брат Візерис був вашим королем, чи не так?

— Саме так, пані.

— Але Візерис мертвий. Я його спадкоємиця, останній пагін дому Таргарієн. Все, що належало йому, тепер моє.

— Моя… королево, — виправився пан Джораг, стаючи на одне коліно. — Мій меч, що був його — тепер ваш, Даянерис. І моє серце, яке ніколи не належало йому — також ваше. Я лише бідний лицар і не маю чого обіцяти вам, окрім вигнання, але благаю, вислухайте. Відпустіть хала Дрого його дорогою. Ви не лишитеся самі. Обіцяю, ніхто не повезе вас до Ваес Дотраку проти згоди і не примусить приєднатися до дошхалін. Їдьмо зі мною на схід: до Ї-Ті, Карфу, Нефритового моря, Асшаю коло Тіні. Ми побачимо ще не бачені дива, скуштуємо таких вин, яких боги забажають нам піднести. Прошу вас, халісі. Я знаю ваш намір. Відмовтеся від нього. Благаю, не треба цього робити.

— Але я мушу, — мовила Дані. Вона торкнулася його щоки з сумом та ніжністю. — Ви нічого не розумієте.

— Я розумію, що ви його кохали, — глухим від відчаю голосом відповів пан Джораг. — Я колись теж кохав свою шляхетну дружину, але не помер разом з нею. Ви — моя королева, мій меч належить вам, але не просіть мене стояти осторонь, поки ви підніматиметеся на поховальне вогнище Дрого. Я не зможу дивитися, як ви палаєте у вогні.

— Овва, то ось чого ви боїтеся? — Дані легенько поцілувала лицаря у широке чоло. — Не така я вже дитина, любий мій захиснику.

— То ви не прагнете померти разом з чоловіком? Присягаєтеся, моя королево?

— Присягаюся, — відповіла вона посполитою мовою Семицарства, її законного дідицтва.

Третій поверх поховального вогнища був виплетений з гілок, не товщих за палець, і вкритий сухим листям та дрібними гілочками. Тіла поклали з півночі на південь, від льоду до вогню, наклавши високу купу м’яких подушок та шовкових простирадл. Поки все було готове, сонце почало хилитися до заходу. Дані скликала до себе дотракійців, яких лишилося менше за сотню. «А зі скількома починав Аегон?», раптом майнула в неї думка. «Та байдуже.»

— Ви станете моїм халазаром, — мовила вона. — Я бачу перед собою обличчя невільників. І дарую вам волю. Зніміть нашийники. Якщо бажаєте — ідіть геть, і ніхто не завдасть вам шкоди. Але якщо залишитеся, то станете братами й сестрами, чоловіками й дружинами.

Сторожкі чорні очі стежили за нею, нічого не виражаючи.

— Я бачу перед собою дітей, жінок, зморшки на обличчях старих. Я сама ще вчора була дитиною. Сьогодні я жінка. А завтра стану старою бабою. Кожному з вас я кажу: віддайте мені ваші руки й ваші серця, і для вас завжди знайдеться місце коло мене.

Вона обернулася до трьох молодих вояків її хасу.

— Джохого, тобі я дарую батога зі срібним руків’ям, якого отримала на весілля, і нарікаю тебе ко, і прошу від тебе присяги на вірність, аби ти жив і помер, як кров моєї крові, аби ти їхав при моєму боці та рятував од усякої кривди.

Джохого прийняв батога з її рук, але обличчям знітився.

— Халісі, — вимовив він, вагаючись, — так не робиться. То ганьба для мене — стати кревноїзником жінки.

— Агго, — покликала Дані, не зважаючи на слова Джохого. «Якщо озирнуся назад — пропаду.» — Тобі я дарую лука з драконячої кістки, якого отримала на весілля.

Попередня
-= 339 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар