Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Лук був з подвійним вигином, лискучий, чорний, виняткової роботи, вищий за її зріст.

— Я нарікаю тебе ко, і прошу від тебе присяги на вірність, аби ти жив і помер, як кров моєї крові, аби ти їхав при моєму боці та рятував од усякої кривди.

Агго прийняв лука, опустивши очі долу.

— Я не можу сказати таких слів. Тільки чоловік може очолювати халазар і нарікати своїх ко.

— Рахаро, — правила своєї Дані, не слухаючи відмови, — тобі я дарую великого араха, якого отримала на весілля, з визолоченим руків’ям та лезом. І тебе також я нарікаю ко, і тебе прошу жити і померти як кров моєї крові, їхати при моєму боці та берегти од усякої кривди.

— Ти — халісі, — відповів Рахаро, приймаючи араха. — Я поїду коло тебе до Ваес Дотраку, що при підніжжі Матері Гір, і берегтиму від кривди, поки ти не займеш своє місце серед бабів дошхалін. Нічого більшого я не можу обіцяти.

Вона кивнула так спокійно, наче й не чула відповіді, а тоді обернулася до останнього зі своїх захисників.

— Пане Джорагу Мормонте, перший та кращий з моїх лицарів. Я не маю для вас весільного подарунка, та присягаюся, що одного дня ви отримаєте з моїх рук такого меча, якого ще не бачив світ — драконового клинка з валірійського булату. І вас я також прошу про присягу на вірність.

— Яку я даю моїй королеві, — відповів пан Джораг, стаючи на коліно і покладаючи меча до її ніг. — Присягаюся вірно служити, коритися вашій волі й віддати за вас життя.

— Що б не чекало попереду?

— Що б не чекало попереду.

— То дотримайтеся ж вашої присяги, а я молитимуся, аби ви ніколи не пошкодували про неї.

Дані підняла лицаря з колін. Витягнувшись на носаках, аби дістатися обличчя, вона ніжно і легенько поцілувала лицаря у вуста і мовила:

— Ви станете першим воїном моєї Королевогвардії.

Заходячи до намету, вона відчувала на собі очі свого халазару. Дотракійці щось бурмотіли і кидали на неї криві погляди темних мигдалевих очей. «Вирішили, що я збожеволіла», зрозуміла Дані. А може, й справді збожеволіла. Скоро вона дізнається. «Обернуся назад — пропаду.»

Купіль була гаряча, аж обпікала. Але Дані, якій Іррі допомагала залізти у воду, не сіпнулася і не скрикнула. Жар їй був до смаку — від нього вона почувала себе чистою. Джихікі додала у воду запашних олій, які знайшлися на базарі у Ваес Дотраку; волога пара, що здіймалася з купелі, густо запахкотіла. Дорея вимила їй волосся, вичісала його як слід, розплутала вузли та ковтуни. Іррі відшкрябала спину. Дані заплющила очі й дозволила собі потонути у теплі та пахощах. Потроху тепло просякало крізь скніючу болячку між ніг. Вперше відчувши його там, вона здригнулася, та потім біль і напруга розчинилися і спливли з водою геть. Та й сама вона кудись попливла…

Відчувши себе чистою, вона вибралася з купелі з допомогою служниць. Іррі та Джихікі висушили її, обмахуючи віялами, а Дорея розчесала волосся, аби воно спадало спиною, неначе річка рідкого срібла. Дівчата напахкотили її гостроцвітом та корицею, торкнувшись злегка до зап’ястків, позаду вух, до сосків важких від молока грудей. Останнім був доторк до її жіночої суті. Палець Іррі ковзнув між її губ так м’яко та легко, наче поцілунок коханця, і подарував трохи прохолоди.

А тоді Дані відіслала усіх геть, аби приготувати хала Дрого до останнього перегону в нічні землі. Вона обмила його тіло дочиста, розчесала та намастила волосся, останній раз пробігаючи по ньому пальцями, зважуючи в руках, згадуючи перший свій доторк до нього в ніч весілля. Це волосся ніколи не стригли. Чи багато чоловіків померли, жодного разу не підрізавши волосся? Вона сховала у ньому обличчя, вдихнула пахощі олій. Пахощі трави та теплої землі, диму, чоловічого сім'я та коней. Пахощі Дрого. «Пробач мені, сонцю мого життя», подумала вона. «Пробач за все, що я зробила і що маю зробити. Я заплатила ціну, зоре моя, та вона вийшла надто високою…»

Дані виплела йому косу з рясного волосся, вуса схопила срібними кільцями, один за одним вплела дзвіночки. Багато дзвіночків: золотих, срібних та спижевих. Тих дзвіночків, зачувши які, вороги взнавали про наближення хала і втрачали мужність від жаху. Вона вдягла чоловіка у штани з кінського волосу та високі чоботи, застібнула на стані важкого паса зі срібних та золотих блях. На зарубцьовані груди вона натягла мальованого жилета, вже старого та вицвілого — того самого, який Дрого любив найбільше. Собі Дані вибрала просторі шальвари з піщаного шовку, шнуровані до колін сандалі та жилетку на кшталт Дрогової.

Сонце сідало, коли вона покликала людей, аби віднести тіло на багаття. Дотракійці мовчки дивилися, як Джохого та Агго виносять його з намету. Дані йшла слідом. Чоловіка поклали на подушки та шовкові простирадла, головою до Матері Гір, що стояла десь там, далеко на північному сході.

Попередня
-= 340 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар