Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Дядько Бенджен казали прислати тебе до стаєнь, щойно побачу, — нарешті мовив Робб.

— Я ще прощатимуся з однією людиною, — відповів Джон.

— Тоді я тебе не бачив, — вирішив Робб. Джон залишив його посеред снігу, возів, вовків та коней. Зброярня була поруч. Він забрав звідти свій пакунок і пішов накритним мостом до великого кам'янця.

Ар’я поралася у себе в кімнаті, набиваючи більшу за неї начищену залізодеревну скриню. Їй допомагала Німерія. Щойно Ар’я вказувала, вовчиця кидалася через кімнату, хапала в зуби якусь шовковину і тягла до хазяйки. Та коли вона унюхала Привида, то сіла на хвіст і гавкнула до нього.

Ар’я побачила Джона, затамувала подих, стрибнула на ноги і обхопила тендітними руками його шию.

— Я злякалася, що ти вже поїхав, — казала вона. — Мене не випускали, навіть щоб попрощатися.

— Що ж ти таке наробила? — засміявся Джон.

Ар’я виплуталася від нього і скривила мармизу.

— Та нічого. Оце вкладаюся, таке різне. — Вона махнула на велетенську скриню, повну хіба що на третину, та на одяг, розкиданий усією кімнатою. — Септа Мордана каже, треба все перескладати. Каже, я не так усе згорнула. Каже, шляхетна південна панна не має кидати одяг до скрині, як жмути старих ганчірок.

— То он за що тебе не випускають, сестричко?

— Та однак воно усе переплутається, — відповіла сестра. — Кому яке діло, як його згорнули?

— Вочевидь, септі Мордані є діло, — відзначив Джон. — До речі, Німерія теж не без вини.

Вовчиця мовчки зміряла його темно-золотими очима.

— Але так воно й на краще. Маю дещо для тебе в дорогу. І це треба вкласти дуже старанно.

Її обличчя проясніло.

— Подарунок?!

— Певна річ. Зачини двері.

Схвильовано, проте обережно Ар’я визирнула до зали.

— Німеріє, сюди. Вартуй.

Дівчинка полишила вовчицю стерегти непроханих гостей і зачинила двері. До того часу Джон розмотав ганчірки і простягнув їй те, що було всередині.

Ар’я розкрила очі. Темні очі — такі самі, як його.

— Це ж меч, — вимовила вона тихо, ледь дихаючи.

Піхви меча були зроблені з м’якої сірої шкіри, на дотик принадної, як гріх. Джон повільно видобув клинка, щоб вона роздивилася його темно-блакитний сталевий блиск.

— Це не іграшка, — попередив він. — Стережися, щоб не порізатися, бо краями можна голитися.

— Дівчата не голяться, — відказала Ар’я.

— Дехто мав би. Чи бачила ти колись септині ноги?

Вона захихотіла, тоді зазначила:

— Такий тонесенький.

— Як ти сама. Це я замовив його Мікену для тебе. Такими мечами б’ються брави у Пентосі, Мирі та інших Вільних Містах. Голови ним не зрубаєш, та дірок наробиш хвацько, якщо рухатися швидко.

— А я швидка, — похвалилася Ар’я.

— Маєш вправлятися щодня. — Він вклав меча їй до рук, показав, як тримати, і ступив крок назад.

— Як почуваєшся? Врівноважений добре?

— Та мабуть, — відповіла Ар’я.

— Тоді перший урок, — мовив Джон. — Штрикай гострим кінцем.

Ар’я хльоснула його по руці площиною клинка. Удар був болісний, та Джон розплився у посмішці, мов дурник.

— Сама знаю, котрим кінцем, — насварилася вона, а тоді по обличчі в неї пробіг сумнів. — Септа Мордана його забере.

— А от не забере, якщо не знатиме, що ти його маєш, — заперечив Джон.

— З ким мені вправлятися?

— Когось знайдеш, — запевнив Джон. — Король-Берег — велике місто, воно у тисячу разів більше за Зимосіч. А поки не знайдеш напарника, дивись, як б’ються у дворі. Бігай, катайся верхи, зміцнюй себе. І що б ти не робила…

Ар’я знала, що буде далі. Тому вони закінчили разом:

— …не… кажи… Сансі!

Джон скуйовдив їй волосся.

— Я сумуватиму за тобою, сестричко.

Раптом вона скривилася так, наче збиралася плакати.

— Шкода, що ти не їдеш з нами.

— Інколи різні дороги приводять до одного замку. Хто може знати?

Йому покращало. Він не збирався давати волю смутку.

— Ліпше мені вже піти. Примушу дядька Бенджена чекати ще довше, і перший свій рік на Стіні виноситиму нічні горщики за всіма братчиками.

Ар’я ринула до нього, щоб востаннє обійняти.

— Спершу меча поклади, — засміявся Джон. Вона обережно відклала зброю убік, а тоді засипала брата поцілунками.

Коли він обернувся, щоб іти, вона вже знову схопила меча до рук, випробовуючи його рівновагу.

— Трохи не забув, — мовив Джон до сестри. — Усі найкращі мечі мають імена.

— Як Лід, — згадала вона. Тоді подивилася на клинок у себе в руці. — А яке ім’я має цей? Ану кажи!

— Хіба сама не вгадаєш? — піддражнив Джон. — Твоя найулюбленіша річ.

Попередня
-= 40 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар