Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Якби ж то, — мовив Нед, — але зараз ми маємо обов’язки, мій пане королю… перед державою, перед нашими дітьми, я перед своєю пані, а ви перед королевою. Не ті ми вже хлопчаки, якими були.

— Та ти ніколи й не був тим хлопчаком, — пробурчав Роберт. — Тобі ж гірше. І все ж було один раз, було… як там її звали, ту твою простачку? Бекка? Та ні, то була одна з моїх, бережіть її боги, таке чорне волосся, а у величезних очах можна потонути. Твою ж звали… Алина? Ні. Ти ж мені якось казав. Мерил, чи що? Ти знаєш, про кого я — про матір твого байстрюка.

— Її ім’я було Віла, — холодно і ввічливо відповів Нед, — і я б волів про неї не говорити.

— Віла, так-так. — Король вишкірився усмішкою. — Мабуть, справна дівка, якщо примусила князя Едарда Старка забути про свою честь на якусь годину. Ти мені тоді не розказав, хоч яка вона була з себе…

Нед скривився від гніву.

— І вже не розкажу. Покиньмо це, Роберте, якщо ти мене любиш. Я зганьбив себе, я зганьбив Кетлін перед очима богів і людей.

— На милість божу, ти ж ту Кетлін ледве знав!

— Я взяв її за дружину. Вона носила моє дитя.

— Ти занадто суворий до себе, Неде. Завжди такий був. Хай тобі грець, жодна жінка не захоче собі у ліжко Баелора Блаженного!

Він ляпнув долонею собі по коліні.

— Та нехай, якщо тобі так болить, я не дражнитимуся. Хоч присягаюся, часом з тебе витикаються такі колючки, що ти мав би намалювати собі на щиті їжака!

Східне сонце простягало пальці зі світла крізь бліді вранішні тумани. Перед ними стелилася широка рівнина, гола та бура, подекуди помережана довгими насипами. Нед вказав на них королеві.

— То кургани першолюдей.

Роберт скривився.

— Ми заїхали на цвинтар, чи що?

— На півночі поховальні кургани усюди, ваша милість, — повідомив Нед. — Ця земля дуже стара.

— І дуже холодна, — пробурчав Роберт, запинаючи кожуха. Сторожа зупинилася далеко за ними, біля підніжжя хребта. — Власне, я притяг тебе сюди не для балачок про могили та байстрюків. Уночі примчав гінець від пана Вариса з Король-Берега. Ось.

Король витяг з-за паса листа і віддав Недові.

Євнух Варис був коронним шепотинником. Зараз він служив Робертові, а до того — Аерисові Таргарієну. Нед розгорнув листа, здригаючись від думки про Лізу та її жахливі звинувачення, але в листі йшлося не про пані Арин.

— Звідки маємо ці відомості?

— Пам’ятаєш лицаря Джорага Мормонта?

— Якби ж я міг забути, — похмуро відповів Нед. Мормонти з Ведмежого острова були старим родом, шляхетним та поважним, але сиділи на далеких, холодних і бідних землях. Пан Джораг намагався досипати трохи срібла у родинну калитку, продавши кількох лісокрадів тирошійському работорговцеві. Мормонти присягали Старкам, тож його злочин зганьбив північ. Нед виїхав на захід до Ведмежого острова, та прибувши, взнав, що Джораг сів на корабель і втік подалі від Льоду та королівського правосуду. З того часу минуло п’ять років.

— Пан Джораг зараз у Пентосі та прагне королівського прощення, аби повернутися з вигнання, — сказав Роберт. — Пан Варис приставив його до роботи.

— То людолов перекинувся на підглядача, — з відразою мовив Нед, віддаючи листа. — Хай би краще перекинувся на мерця.

— Варис якось казав, що підглядачі корисніші за мерців, — зазначив Роберт. — Та годі про Джорага. Що скажеш про саму новину?

— Даянерис Таргарієн вийшла заміж за якогось дотракійського коновода. Що з того? Надіслати їм весільного подарунка?

Король скривився.

— Доброго ножа, гострого, у вмілій та вірній руці.

Нед не став удавати подив, бо Роберт божеволів від ненависті до Таргарієнів. Нед пам’ятав, які гнівні слова вони сказали один одному, коли Тайвин Ланістер подарував Робертові мертві тіла Раегарової дружини і дітей на знак покори й вірності. Нед назвав це кривавим злочином, а Роберт — втратами на війні. Коли Нед обурився вбивством малих дітей, принца та принцеси, його новий король відповів: «Я не бачу тут малих дітей, я бачу драконячих вилупків». Навіть Джон Арин не зміг угамувати тієї бурі. Едард Старк виїхав геть того самого дня, шаленіючи від холодної люті. Останні битви війни він виграв сам-один далі на півдні. Щоб замирити їх, знадобилася ще одна смерть — смерть Ліанни, і той смуток, який вони поділили на двох.

Цього разу Нед вирішив не давати волі гніву.

— Ваша милість, в тієї дівчини ще молоко на губах не висохло. Ви ж не Тайвин Ланістер, аби мордувати невинних дітей.

Очевидці розповідали, як плакала маленька дочка Раегара, коли її витягали з-під ліжка, аби кинути під мечі. Хлопчик ще смоктав цицьку на материних руках, та вояки пана Тайвина вирвали його від матері і розбили йому голову об стіну.

Попередня
-= 46 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар