Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Це відняло багато часу. Він сидів мовчки, дивлячись на неї. Коли справу було зроблено, він струснув головою, і волосся розсипалося навколо нього, мов річка темряви, масно зблискуючи. Вона ніколи не бачила волосся такого довгого, такого чорного, такого рясного.

Тоді настала його черга. Він почав її роздягати.

Хал мав умілі та навдивовижу ніжні пальці. Він зняв з неї шовки, одну річ за іншою, дуже обережно, поки Дані сиділа мовчки й нерухомо, дивлячись йому у вічі. Коли він оголив її маленькі груденята, вона не втрималася, відвела очі та прикрилася руками.

— Ні, — мовив хал, відняв її руки від грудей ніжно, але рішуче, потім знову підняв їй обличчя так, щоб вона дивилася на нього.

— Ні, — повторив він.

— Ні, — пролунали її слова.

Тоді він поставив її на ноги та притягнув до себе, щоб зняти останнє. Голу шкіру холодило нічне повітря. Вона затремтіла, мурашки вкрили їй ноги та руки. Вона боялася того, що мало статися далі, та не сталося нічого. Хал Дрого сидів, схрестивши ноги, дивився на неї, пив з її тіла очима.

По якійсь хвилі він почав її торкатися. Спершу легесенько, далі сильніше. Вона чула, яка страшна сила ховається у його руках, та їй він не зробив боляче. Він узяв її руку в свої, попестив її пальці один за одним, ніжно провів долонею вниз по нозі. Погладив їй обличчя, обвів пальцем вушка та вуста. Узяв обома руками її волосся і скуйовдив його пальцями. Відвернув від себе, м’яко розтер їй плечі, провів кісточками пальців уздовж хребта.

Здавалося, пройшло кілька годин, поки він дістався до її персів. Він пестив м’яку шкіру понизу, поки вона не затріпотіла. Він обвів соски великими пальцями, стиснув їх між великими та вказівними, почав потрошку посмикувати, спершу легенько, тоді наполегливіше, аж доки соски в неї не затверділи та не замлоїли.

Тоді він зупинився і посадовив її собі на коліна. Дані розчервонілася, їй перехопило подих, серце калатало у грудях. Він узяв її обличчя у свої велетенські долоні та заглянув їй у очі.

— Ні? — мовив він, і вона зрозуміла, що це запитання.

Вона узяла його за руку і спрямувала до вологи між своїх стегон. «Так», прошепотіла вона, коли його палець опинився всередині.

Едард II

Тривога сталася за годину до світанку, коли світ ще стояв сірий і тихий.

Алин грубо порушив його сон, і Нед вибрався на вранішній холодок, ще не прокинувшись, хитаючись і запинаючись. Ззовні його чекали власний кінь під сідлом і власний король на другому коні. Роберт мав на собі товсті бурі рукавиці та важкого кожуха з каптуром, що затуляв вуха, і загалом скидався на ведмедя, який навіщось видерся верхи.

— Прокидайся, Старку! — заревів він. — Давай вилазь! Маємо обговорити державні справи.

— Аякже, — відповів Нед. — Заходьте досередини, ваша милість.

Алин відкинув завісу намета.

— Оце вже ні, — відповів Роберт, пускаючи з рота пару при кожному слові. — Навколо нас повен табір вух. Крім того, я бажаю виїхати роздивитися твій рідний край.

Нед побачив за королем пана Бороса та пана Мерина з десятком стражників. Йому нічого не залишалося, як протерти очі, вдягтися і сісти у сідло.

Роберт сам задав крок, пустивши учвал велетенського чорного огиря і примусивши Неда поспіхом доганяти. Нед запитав про щось на повному скаку, та вітер відніс слова, і король нічого не почув. Після того Нед мовчав. Скоро вони з’їхали з королівського гостинця і полинули рівнинами, темними від туману. Варта вже відстала настільки, щоб нічого не чути, але Роберт ніяк не зупинявся.

Сонце зійшло, коли вони вибралися на низький хребет, і тоді нарешті король натягнув повід. До цього часу вони втекли від головного почту за багато верст на південь. Роберт червонівся і пирхав, коли Нед зупинився біля нього.

— Святії боги, — засміявся він, — добре буває проїхатися верхи, як личить чоловікові! Клянуся тобі, Неде, коли ми ледь повземо шляхом, я від того божеволію.

Хто-хто, а Роберт Баратеон ніколи не славився терплячістю.

— Отой сім разів клятий караван, як же ж він скрипить та стогне! А через кожну гулю на дорозі переповзає, мовби стрінув гору. Обіцяю тобі, якщо те кляте одоробло ще раз зламає собі вісь, я його спалю, і хай Серсея чалапає пішки!

Нед засміявся.

— Сам би радо підніс до нього смолоскипа.

— Ото добрий друг! — Король ляпнув його по плечі. — Волів би я залишити їх усіх позаду, а сам усе вперед і вперед…

Посмішка пробігла Недовими вустами.

— Схоже, ти не жартуєш.

— Авжеж не жартую, — запевнив король. — Що скажеш, Неде? Нумо ж гайнемо, я і ти, двоє мандрівних лицарів на королівському гостинці, з мечами при боці, самі боги відають, що попереду, а вночі для тепла у ліжку якась селянська дочка або корчмарська дівка…

Попередня
-= 45 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар