Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Я скажу їй, — невпевнено відповіла Санса, — та вона, мабуть, вдягнеться так, як завжди.

Сансі лишалося тільки відчайдушно сподіватися, щоб Ар’їн одяг не занадто їх зганьбив.

— З вашого дозволу?..

— Йди собі. — Септа Мордана пригостилася іще скибкою хліба з медом, а Санса ковзнула з лави і вибігла геть із великої зали заїжджого двору. Панночка бігла в неї по п’ятах.

Ззовні вона постояла трохи серед криків, лайок та скрипу дерев’яних коліс. Пахолки знімали намети та шатри, складали вози для нового денного переходу. Найбільший з бачених Сансою, цей заїжджий двір мав три величезні поверхи, вибудувані зі світлого каменю, та все одно у ньому вмістилася заледве третина королівського почту, що вже налічував з чотири сотні людей, рахуючи супровід її батька та охотників, що прибилися дорогою.

Вона знайшла Ар’ю на березі Тризуба. Та намагалася втримати Німерію рівно, поки вичісувала їй бруд із хутра, бо лютововчиця не була від чесання у захваті. Ар’я мала на собі той самий шкіряний одяг для їзди верхи, що й вчора. І позавчора.

— Краще вдягни щось гарне, — сказала їй Санса. — Септа Мордана звеліла. Сьогодні ми поїдемо у королівському каравані з принцесою Мирцелою.

— Я не поїду, — відповіла Ар’я, намагаючись розплутати ковтуна у сірому хутрі Німерії. — Ми з Микою вирушимо вгору річкою шукати рубінів коло броду.

— Рубінів? — повторила Санса, нічого не розуміючи. — Яких ще рубінів?

Ар’я зиркнула на неї, як на дурепу.

— Раегарових рубінів. Саме тут король Роберт убив принца і здобув корону.

Санса втупилася у меншу сестру, не вірячи своїм вухам.

— Як ти можеш шукати якісь рубіни, коли принцеса чекає? Королева ж запросила нас обох.

— Мені начхати, — відповіла Ар’я. — Той караван навіть вікон не має, зсередини геть нічого не видно.

— Та на що тут дивитися? — роздратувалася Санса. Її так схвилювало запрошення, а дурна і неоковирна сестра зібралася все зіпсувати. Саме цього вона й боялася. — Тут самі поля, хутори та села.

— От і ні, — вперто заперечила Ар’я. — Поїдь якось із нами, багато чого побачиш.

— Ненавиджу їздити верхи, — з відразою мовила Санса. — Від того сама грязюка, пил і болячки усюди.

Ар’я знизала плечима і гримнула на Німерію:

— Ану сиди! Я ж не навмисне тебе смикаю!

Тоді до Санси:

— Коли ми проходили Перешийок, я нарахувала тридцять шість раніше не бачених квіток, а ще Мика показав мені левоящера.

Санса здригнулася. Перешийок вони проходили дванадцять днів, шкутильгаючи покрученою стежкою крізь безмежне чорне болото. То була суцільна мука. Вологе повітря, мокра грязюка навколо, і ніде навіть поставити табір на ніч, хіба що просто на дорозі. З води виростали і підступали до подорожніх щільні лісові зарості з гіллям, обвішаним блідою пліснявою. Велетенські квітки витикалися з грязюки, плавали у крихітних ставках, але якщо здуру зійти з дороги і попхатися за ними, тут-таки на тебе чекатимуть підступні сипкі піски, змії на деревах, а у воді — притоплені левоящери, схожі на чорні колоди з очами та зубами.

Те все, ясна річ, не могло зупинити Ар’ю. Якось вона з’явилася, шкірячись, мов коняка, з переплутаним волоссям, геть уся в грязюці, та притягла оберемок пурпурових і зелених квітів для батька. Санса плекала надію, що він накаже Ар’ї поводитися, як належить уродженій шляхетній панянці, але він нічого такого не сказав, тільки обійняв малу та подякував за квіти. Від того Ар’я ще більше зіпсувалася.

Тоді з’ясувалося, що пурпурові квіти недарма кличуть «отруйними поцілунками» — від них Ар’я вкрилася пухирями на руках. Санса сподівалася, що хоч пухирі навчать її розуму, та Ар’я лише засміялася і наступного дня натерла руки грязюкою, мов якась болотна дикунка — грязюка, бач, мусила порятувати її від сверблячки, бо так сказав її друг Мика. А ще Ар’я мала синці на руках і плечах, свіжі темно-лілові та застарілі жовто-зелені. Санса бачила їх сама, коли сестра роздягалася до сну. Де вона їх набила — про те могла знати лише свята Седмиця.

Тим часом Ар’я чухала собі Німерію і теревенила про побачене у подорожі на південь.

— На тому тижні ми знайшли покинуту вартову вежу, де зараз живуть привиди, а ще за день до того поганяли табунок диких коней. Бачила б ти, як вони тікали, коли унюхали Німерію!

Вовчиця крутнулася у руках хазяйки, і Ар’я її насварила:

— Ану припини! Треба ж вичухати тобі другий бік. Ти вся у багні!

— Тобі не можна полишати головну валку, — нагадала їй Санса. — Наказ пана батька.

Ар’я здвигнула плечима.

— Та я ж недалечко, і завжди з Німерією. А то взагалі нікуди не тікаю, просто їду собі возом та балакаю з людьми. Балакати теж цікаво.

Попередня
-= 58 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар