Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Джон згадав, про що він думав у гніві, про видіння Бенджена Старка мертвим у снігу, і відвів погляд. Карлик умів бачити й відчувати, тож Джон не хотів, аби той побачив у його очах почуття провини.

— Він казав, що повернеться до моїх іменин, — визнав він. Іменини настали два тижні тому і пішли собі, ніким не відсвятковані. — Вони збиралися шукати пана Веймара Ройса, в якого батько — значковий пан князя Арина. Дядько Бенджен казали, що будуть шукати аж до Тіньової Вежі. Це там, у горах.

— Я чув, останнім часом пропало багато добрих розвідників, — мовив Ланістер, підіймаючись сходами до трапезної. Він скривив губи у посмішці і штовхнув двері. — Мабуть, чугайстри цього року дуже голодні.

Всередині палата була велетенська, і по ній гуляв вітер, хай навіть посередині у велетенському вогнищі ревіло полум’я. На кроквах просторого горища гніздилися гави. Джон чув їхні крики над головою, поки забирав у чергових кухарів з рук миску юшки та окраєць чорного хліба. Грен, Ропух та кількоро інших сиділи на лаві коло вогню, сміючись та лаючись грубими голосами. Джон задумливо дивився на них якусь мить, а тоді вибрав місце у дальньому кінці палати, якомога далі від решти їдців.

Тиріон Ланістер сів навпроти, підозріливо нюхаючи страву.

— Ячне вариво з цибулею та морквою, — пробурмотів він. — От би хтось відкрив кухареві очі, що ріпа — то не м’ясо.

— Це крупник з бараниною. — Джон стягнув рукавиці й зігрів руки парою, яка підіймалася від миски. Від запаху потекла слина.

— Сніговію.

Джон упізнав голос Алісера Терена, та в ньому бриніла якась дивна струна, що її він не чув раніше. Він обернувся.

— Князь-воєвода хоче тебе бачити. Негайно.

На якусь мить Джон так злякався, що не міг ворухнутися. Навіщо князеві-воєводі потрібно його бачити? «Невже якась звістка про Бенджена?», подумав він навіжено, «він загинув, видіння справдилося».

— Щодо мого дядька? — бовкнув він. — З ним усе гаразд, він повернувся?

— Князь-воєвода не звик чекати, — відповів пан Алісер. — А я не звик, щоб різні байстрюки замість виконувати мої накази починали їх обговорювати.

Тиріон Ланістер крутнувся на лаві й зіскочив з неї.

— Годі вам, Терене. Ви залякуєте хлопця.

— Не лізьте у справи, які вас не стосуються, Ланістере. Ваше місце не тут.

— Еге ж, моє місце при дворі, — відповів карлик, посміхаючись. — Одне слово у потрібне вухо, і ви помрете самотнім стариганом, більше не отримавши жодного хлопчини у навчання. А тепер кажіть Сніговієві, навіщо він потрібен Старому Ведмедю. Є звістки про його дядька?

— Ні, — відповів пан Алісер, — то зовсім в іншій справі. Вранці з Зимосічі прилетів птах зі звісткою, яка стосується його брата.

І одразу ж виправився:

— Зведеного брата.

— Брана! — видихнув Джон, підскакуючи на ноги. — З Браном щось сталося!

Тиріон Ланістер поклав йому руку на плече.

— Джоне, — мовив він, — прийми мої співчуття.

Джон його навіть не почув. Він вискочив з-під Тиріонової руки і широко закрокував палатою, а поки дістався дверей, перейшов на біг. До Воєводської Вежі він біг, відчайдушно продираючись крізь замети. Щойно вартові його пропустили, як він кинувся нагору, стрибаючи через дві сходинки. Коли Джон нарешті увірвався до князя-воєводи, чоботи його просякли талою водою, подих геть збився, а очі шалено вирячилися.

— Бран! — вигукнув він. — Що там про Брана?

Джеор Мормонт, князь-воєвода Нічної Варти, був грубий похмурий старий з величезною лисою головою та кошлатою сивою бородою. В нього на руці сидів крук, якого воєвода годував зернятками.

— Мені казали, ти вмієш читати.

Він зігнав крука, той заплескав крилами, полетів до вікна і сів, дивлячись, як Мормонт витягає з череса сувійчик паперу і дає його Джонові.

— Зерна, — забурмотів птах хрипким голосом, — зерна, зерна.

Джонів палець намацав обрис лютововка на білому воску зламаної печатки. Він упізнав Роббову руку, але літери розпливалися і стрибали, поки він намагався їх читати. Тоді він зрозумів, що плаче. А потім крізь сльози він зненацька склав слова у щось змістовне і підняв голову.

— Він отямився, — мовив Джон. — Боги повернули нам його.

— Калікою, — додав Мормонт. — Співчуваю, хлопче. Прочитай увесь лист.

Він прочитав слова, та вони не мали значення. Ніщо не мало значення. Бран буде жити.

— Мій брат буде жити! — гукнув він до Мормонта. Князь-воєвода похитав головою, взяв жменю зерна і свиснув до крука. Той прилетів воєводі на плече, каркаючи: «Жити! Жити!»

Джон ринув донизу сходами, всміхаючись на всі зуби і вимахуючи Роббовим листом.

Попередня
-= 78 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар