Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Вам не туди, Старку. Ану ходімо зі мною.

Нед завагався, але зрештою пішов слідом. Мізинець привів його до якоїсь башти, звів сходами, тоді провів через малий низький дворик до порожнього коридору, де на варті уздовж стін стояли порожні обладунки. То були пам’ятки таргарієнівських часів: чорна сталь з драконячою лускою на гребенях шоломів, тепер вкритих пилом та забутих.

— До моїх палат не сюди, — мовив Нед.

— Хіба я сказав, що веду вас до ваших палат? Ні, я веду вас до підземелля, аби врізати горлянку і замурувати тіло у стіні, — відповів Мізинець украй глузливо. — Нам бракує часу на балачки, Старку. На вас чекає ваша дружина.

— Що це за вибрики, Мізинцю? Кетлін сидить у Зимосічі, за тисячі верст звідси.

— Та ну? — зблиснув Мізинець насмішкуватими сіро-зеленими очима. — Тоді хтось дуже майстерно набув її подоби. Останній раз кажу, ходімо. Або ж не йдіть, нехай. Залишу її собі.

Він поспішив донизу сходами. Нед обережно рушив слідом, питаючи себе, чи скінчиться колись цей день. Він не мав смаку до всіляких змов і таємниць, але починав розуміти, що такі, як Мізинець, дихають ними, мов повітрям.

Сходи впиралися у важкі двері з дуба, обкутого залізом. Петир Баеліш підняв чималого засува і махнув Недові, щоб той ішов слідом. Вони вийшли під червоне світло західного сонця і опинилися над скелястим урвищем високо над річкою.

— Ми вийшли з замку, — здивувався Нед.

— Вас важко обдурити, Старк, — вишкірився Мізинець. — Що саме виказало правду: сонце чи небо? Та йдіть за мною. В камені вирізано приступки. Спробуйте не впасти і не вбитися, бо Кетлін мені того не подарує.

Мовивши це, він поліз схилом урвища вправно і швидко, наче мавпа.

Нед хвильку уважно вивчав скелястий схил, а тоді поліз сам, хоча й повільніше. Там і справді були приступки, як обіцяв Мізинець: неглибокі вирізані западини, знизу невидимі, якщо не знати, де шукати. Річка текла так далеко унизу, що паморочилося в голові. Нед притиснувся обличчям до скелі й спробував не дивитися вниз частіше, ніж необхідно.

Коли нарешті він досяг підніжжя — вузької смуги грязюки уздовж краю води — Мізинець стояв, ліниво відкинувшись на скелю, і жував яблуко, майже діставшись серединки.

— Якийсь ви старий та повільний стали, Старку, — мовив Мізинець, недбало викидаючи яблуко у бистру воду. — Та байдуже, решту шляху ми подолаємо верхи.

На них чекали двоє коней. Нед сів у сідло і затрусив позаду, понад берегом до міста.

Нарешті Баеліш натягнув повід перед складеним з колод і досить пошарпаним триповерховим будинком, з вікон якого лилося яскраве у сутінках світло. А ще з вікон долітали й пливли над водою жвава музика і хвацький регіт. Коло дверей на важкому ланцюзі гойдалася багато прикрашена олійна світильня у вигляді кулі червоного скла зі свинцевою облямівкою.

Нед Старк зіскочив з коня, шаленіючи від люті.

— Це бурдей! — вигукнув він, хапаючи Мізинця за плече і розвертаючи до себе. — То ми пхалися казна куди і казна чого, щоб потрапити в дім розпусти?!

— Там усередині — ваша дружина, — відповів Мізинець.

Це вже було занадто.

— Дарма Брандон на тебе зглянувся, — мовив Нед, притиснувши коротуна спиною до стіни і підсовуючи йому кинджала під малесеньку гостру борідку.

— Не треба, пане! — загукав сторожкий голос. — Він каже правду.

За ним пролунали кроки. Нед розвернувся, не випускаючи кинджала, і побачив сивого старого, що поспішав до нього. Старий мав на собі бурий домотканий одяг; від похапливого кроку в нього на шиї коливалося друге підборіддя.

— Не лізьте у чужі справи, хай би хто… — почав був Нед, але раптом упізнав старого і опустив зброю, вирячивши очі. — Пан Родрік?!

Родрік Касель кивнув.

— Ваша пані чекає нагорі.

Нед зовсім розгубився, але вклав кинджала до піхов.

— То Кетлін справді тут? Це не якийсь схиблений Мізинців жарт?

— Якби ж то, — зітхнув Мізинець. — Гайда за мною. Тільки спробуйте вдавати з себе порядного гультяя, а не Правицю Короля. Не завадить лапнути цицьку-другу власною правицею. Вийде не надто добре, якщо вас тут упізнають.

Вони увійшли досередини, пройшли через повну людей загальну залу, де якась товстуха співала сороміцької пісні, а гарненькі молоді дівчата у льоняних сорочках та клаптях кольорового шовку притискалися до коханців або сиділи в них на колінах. На Неда хоч би хто глянув зайвий раз. Пан Родрік чекав унизу, поки Мізинець вів Неда на третій поверх, коридором, у якісь двері.

Всередині на нього чекала Кетлін. Побачивши чоловіка, вона скрикнула, ринула до нього і схопила у відчайдушні обійми.

Попередня
-= 82 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар