Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Моя пані, — прошепотів Нед, нічого не розуміючи.

— О, чудово, — зазначив Мізинець, зачиняючи двері. — Хоч її ви упізнали!

— Я боялася, ви ніколи не прийдете, мій пане чоловіку, — прошепотіла вона йому в груди. — Петир приносив мені звістки. Розповів про ваше лихо з Ар’єю та молодим принцом. Як там мої дівчатка?

— Обидві у гніві та смутку, — відповів він, а тоді сам запитав дружину, — Кет, я не розумію. Що ти робиш у Король-Березі? Що трапилося? Справа у Брані? Невже він…

Слово «помер» так і не зірвалося з його вуст.

— Справа дійсно у Брані, але не так, як ти гадаєш, — відповіла Кетлін.

Нед розгубився.

— Тоді як? Чому ти тут, кохана? Що це за місце таке?

— Те саме, яким і здається, — відповів Мізинець, всідаючись на лаві коло вікна. — Бурдей. Чи спаде комусь на думку, що у такому закладі можна знайти саму Кетлін Таллі?

Він посміхнувся.

— Так сталося, що цим закладом володію я, тому облаштувати все було неважко. Моя головна турбота — не дати Ланістерам дізнатися, що Кет знаходиться у Король-Березі.

— Чому? — запитав Нед, а тоді помітив її руки, як незграбно вона їх тримала, грубі червоні рубці, негнучкі пальці на лівиці. — Тебе поранено…

Він узяв її руки до своїх, перевернув.

— О боги. Які глибокі порізи… це удар мечем або… як це сталося, пані дружино?

Кетлін вийняла з-під накидки валірійського кинджала і вклала йому в руку.

— Цей клинок прислали, щоб врізати Бранові горло і пролити кров його життя.

Неда аж підкинуло.

— Але… хто… навіщо…

Вона приклала палець до його вуст.

— Дай-но я розповім усе сама, коханий мій. Так буде швидше. Слухай.

І він слухав, поки вона розповідала усе: від пожежі у бібліотеці до Вариса, стражників та Мізинця. Коли вона скінчила, Едард Старк сидів приголомшений біля столу, тримаючи кинджала у руці. «Бранів вовк урятував хлопцеві життя», майнула в нього млява думка. Що там сказав Джон, коли вони знайшли цуценят у снігу? «Вовченята самою долею призначені вашим дітям.» А він убив Сансину вовчицю, і заради чого? З провини? Зі страху? Яку ж дурість він учинив, якщо цих вовків послали самі боги?

Як Нед не потерпав із болю, а все-таки примусив себе поміркувати про кинджал та зміст подій навколо нього.

— Кинджал Біса, — повторив він. Якесь безглуздя. Він сплів пальці навколо гладкого руків’я з драконячої кістки і увігнав клинка у стіл, відчувши, як той пробиває дерево. Кинджал тремтів так, наче сміявся над ним. — Навіщо Тиріонові Ланістеру бажати Бранові смерті? Малий не зробив йому нічого поганого.

— Невже у вас, Старків, самий сніг між вухами? — запитав Мізинець. — Біс ніколи б не наважився на це сам.

Нед підвівся і зміряв кроками кімнату.

— Якщо до цього приклала руку королева, або ж, бороньте боги, сам король… ні, я в це не вірю.

І все ж, щойно він вимовив ці слова, як згадав той холодний ранок на полі курганів і Робертові балачки про горлорізів, яких слід надіслати до принцеси Таргарієн. Він згадав малого сина Раегара, його скривавлений, потрощений череп. Згадав, як король відвернувся від зробленого. Майже так, як відвернувся у трапезній палаті замку Даррі зовсім нещодавно. Він усе ще чув, як благає Санса, і згадував благання Ліанни.

— Швидше за все, король нічого не знав, — припустив Мізинець. — І то не вперше. Наш добрий Роберт дуже вправно заплющує очі на те, чого не хоче бачити.

На це в Неда не знайшлося відповіді. Перед очима стояло обличчя хлопця-різниченка, розрубаного мало не навпіл. Адже король не сказав про малого жодного слова. У голові Недові гупало.

Мізинець потягся до столу, витяг ножа з дерева.

— Та однак подібне звинувачення є зрадою. Ледве розкриєте рота, аби звинуватити короля, як уже танцюватимете перед Ілином Пейном. А от королева… якщо знайти докази, якщо примусити Роберта слухати, тоді, можливо…

— Ми маємо доказ, — мовив Нед. — Ми маємо кинджал.

— Оцей? — Мізинець недбало крутнув його у повітрі, тоді упіймав. — Гарна штука, але ріже на всі боки, пане мій. Біс, поза сумнівом, присягнеться, що кинджала було вкрадено або загублено десь у Зимосічі, а оскільки найманець мертвий, хто насмілиться стверджувати, що він бреше?

Він кинув кинджала Недові.

— Можу порадити тільки жбурнути його в річку і забути, що він взагалі колись виходив з валірійської кузні.

Нед зиркнув на нього холодними очима.

— Пане Баеліш, я маю честь належати до Старків на Зимосічі. Мій син лежить скалічений, і можливо, помирає. Він би вже помер, разом з Кетлін, якби не вовченя, яке ми знайшли у снігу. Якщо ви справді гадаєте, що я можу таке забути, то ви аніскілечки не порозумнішали від тієї днини, коли підняли меч проти мого брата.

Попередня
-= 83 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар