Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Красно дякую, — мовив пан Яремія з кривою усмішкою.

Князь-воєвода Мормонт відкашлявся.

— В мене є недобра підозра, Тиріоне, що пан Алісер частково має рацію. Ви таки глузуєте з нас і нашої шляхетної справи.

Тиріон знизав плечима.

— З усіх нас треба глузувати час від часу, пане Мормонте, щоб ми не ставилися до себе занадто серйозно. Ще вина, будьте ласкаві.

І він простягнув свого келиха. Поки Рикер наливав, Бовен Марш мовив:

— Для такого малого чоловічка ви маєте немалу спрагу.

— О ні, я вважаю пана Тиріона дуже великою людиною, — мовив маестер Аемон з дальнього кінця столу. Він казав дуже тихо, проте старшина Нічної Варти разом замовкла, щоб чути древнього і шанованого старця. — Серед нас, на цьому краю землі, сидить справжній велетень.

Тиріон відповів йому дуже поштиво:

— На протязі життя мене різно кликали, ласкавий пане, та дуже рідко — велетнем.

— І все ж, — наполягав маестер Аемон, втупивши свої затуманені, білі, як молоко, очі в Тиріонове обличчя, — я вважаю вас велетнем.

Уперше Тиріон Ланістер не знайшов слів у відповідь. Він тільки й спромігся, що схилити голову і сказати:

— Ви занадто добрі до мене, маестре Аемон.

Сліпий посміхнувся. Він був зовсім малий, зморшкуватий, без жодної волосини, такий висохлий за століття свого життя, що маестерський ланцюг з ланок різних металів вільно теліпався в нього на шиї.

— На протязі життя мене різно кликали, ласкавий пане, — відповів він, — та дуже рідко — добрим.

Цього разу серед загального сміху першим пролунав Тиріонів.

Значно пізніше, коли нагальна справа втамування голоду була вирішена, і решта старшини пішла собі, Мормонт запросив Тиріона до крісла біля вогню і келиха оковитої з прянощами, такої міцної, що в того на очах виступили сльози.

— Так далеко на півночі королівський гостинець буває небезпечним, — мовив князь-воєвода, щойно вони випили.

— При мені Джик та Моррек, — відповів Тиріон, — і Йорен теж їде на південь.

— Йорен сам-один, того не досить. Варта дасть вам супровід до Зимосічі, — мовив Мормонт цілком беззаперечно. — Гадаю, вистачить трьох людей.

— Якщо наполягаєте, мій пане, — погодився Тиріон. — Міг би поїхати молодий Сніговій. Він буде радий побачити братів.

Мормонт насупився крізь рясну сиву бороду.

— Сніговій? А, Старків байстрюк. Ні, його посилати не варто. Молодь має швидше забути життя, яке залишила вдома: братів, матерів і таке інше. Поїздка додому лише розбурхає почуття, які краще не чіпати. Я все це знаю по собі… та й по своїй рідні. Моя сестра Маега править Ведмежим островом з тієї пори, коли мій син зганьбив сім’ю. Я маю племінниць, яких і не бачив ніколи. — Він зробив ковток. — До того ж Джон Сніговій ще малий. А вам для безпеки я надам трьох добрих бійців.

— Мене розчулила ваша турбота, пане Мормонте. — Міцний напій паморочив Тиріонові голову, та він не настільки сп’янів, щоб не зрозуміти: Старий Ведмідь чогось хоче від нього навзамін. — Сподіваюся, що зможу якось віддячити за вашу добрість.

— Авжеж зможете, — похмуро відповів Мормонт. — Ваша сестра сидить в короля при боці. Ваш брат — уславлений лицар, а батько — наймогутніший князь у Семицарстві. Поговоріть з ними про нас. Розкажіть про наші потреби та скрути. Ви бачили все на власні очі, пане. Нічна Варта вмирає. Наші сили складають менше ніж тисячу людей. Шість сотень тут, дві сотні у Тіньовій Вежі, ще менше у Східній Варті. До того ж хіба що третина з нас — досвідчені бійці. А Стіна довша за п’ять сотень верст. Подумайте самі. Якщо станеться напад, я матиму двох захисників на кожну верству Стіни.

— Якщо порахувати, то й менше, — відповів Тиріон, позіхаючи.

Мормонт його навіть не почув. Старий грів руки коло вогню.

— Я вислав Бенджена Старка шукати сина Йона Ройса, який загубився у першій своїй розвідці. Хлопець Ройса був зеленіший за літню траву, але вимагав собі честі очолювати розвідників, бо такий, бач, його обов’язок як лицаря. Я не схотів образити його вельможного батька і погодився. Пустив із ним двох розвідників, яких вважав чи не найкращими у Варті. От же ж старий дурень…

«Дурень», погодився крук. Тиріон підняв очі. Птах дивився на нього чорними намистинками очей, плескаючи крилами. «Дурень», повідомив крук іще раз. Поза сумнівом, старий Мормонт не зрозумів би, якби Тиріон просто зараз придушив паскудне створіння. От і шкода.

Князь-воєвода не помічав набридливого птаха.

— Гаред був лише трохи молодший за мене, а на Стіні прожив довше, — продовжував він, — і раптом ми чуємо, що він порушив присягу і втік. Я б ніколи не повірив — тільки не про Гареда — але князь Едард прислав мені з Зимосічі його голову. Про Ройса не чутно нічого. Один утікач, двоє загубилися, а тепер і Бен Старк зник.

Попередня
-= 86 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар