Слава ЗСУ!

Ар'я II

Батько знову вів нерівну боротьбу з малою радою. Ар’я побачила все на його обличчі, щойно він з’явився до вечері — запізно, як останнім часом траплялося нерідко. Першу страву — густу солодку гарбузову юшку — вже прибрали, коли Нед Старк широким кроком увійшов до малої трапезної. Її називали так, щоб відрізнити від великої трапезної, де король міг бенкетувати відразу з тисячею гостей. Але й під високим склепінням малої трапезної, на лавах за столами, покладеними на кобильниці, вміщувалися заразом дві сотні людей.

— Ваша ясновельможність, — мовив Джорі, коли з’явився батько. Сотник сторожі звівся на ноги, і решта вояків за ним. Всі мали на собі нові делії важкого сірого штофу з білою єдвабною облямівкою. Рука з куваного срібла тримала разом поли кожної делії, означаючи, що їхні носії належать до варти королівського Правиці. Стражників було усього п’ять десятків, тому більшість лав стояла порожня.

— Прошу сідати, — мовив Едард Старк. — Бачу, ви почали без мене. Радий, що у місті ще лишилися люди здорового глузду.

Він майнув рукою, аби продовжували трапезу. Служки почали вносити таці реберець, засмажених з часником і травами.

— У дворі балакають, що буде турнір, мосьпане, — мовив Джорі, повертаючись до їжі. — Кажуть, з усіх королівств приїдуть лицарі битися і бенкетувати на честь вашого призначення Правицею Короля.

Ар’я бачила, що батько цим не дуже задоволений.

— А чи не балакають у дворі, бува, що Правиця хотів би цього турніру найменше в усьому світі?

Очі в Санси розкрилися так, що нагадували великі тарелі.

— Турнір… — видихнула вона. Санса сиділа між септою Морданою та Джейною Пул, якомога далі від Ар’ї, але так, щоб батько не дорікав. — І нам можна буде піти, пане батьку?

— Ти знаєш, що я думаю з цього приводу, Сансо. Мені за посадою доведеться розважати Роберта і прикидатися, що то для мене велика честь, куди ж подінешся. Але моїм донькам не обов’язково брати участь у всяких витребеньках.

— О, благаю вас, — запищала Санса. — Я так хочу піти!

Подала голос септа Мордана.

— Там буде присутня принцеса Мирцела, мосьпане, а вона ж навіть молодша за панну Сансу. Таку визначну подію мають вшанувати своєю присутністю усі шляхетні пані королівського двору. А оскільки турнір влаштовано на вашу честь, відсутність вашої родини вкидатиметься у око.

Батько неначе зіщулився з болю.

— Та мабуть. Гаразд, Сансо, ти матимеш місце на турнірі.

Тоді він побачив Ар’ю.

— І ти також.

— Та мені байдуже до того дурного турніру, — відповіла Ар’я. Вона знала, що там буде принц Джофрі, а принца Джофрі вона ненавиділа.

Санса підняла голову.

— То буде шляхетна і пишна подія. Отож кому-кому, а тобі там не місце.

Обличчям батька промайнув гнів.

— Годі, Сансо! Ще трохи, і я роздумаюся. Мене до смерті втомила ваша нескінченна війна. Ви сестри, і я вимагаю, щоб ви ставилися одна до одної як сестри. Вам зрозуміло?

Санса прикусила губу і кивнула. Ар’я опустила обличчя і похмуро втупилася у миску. Очі їй щипало від сліз, і вона сердито витерла їх рукою, вирішивши нізащо не плакати.

Єдиним звуком у палаті залишився брязкіт ножів та виделок.

— Даруйте мені, — оголосив батько до столу. — Здається, я сьогодні зовсім не голодний.

Він підвівся і вийшов з трапезної.

Щойно батько пішов, Санса почала збуджено шепотітися з Джейною Пул. Нижче за столом Джорі засміявся з якогось жарту, а Гулен знову почав своєї про коней.

— Твій огир добрий для бою, але для турніру він годиться погано, ось ти послухай мене. Це ж зовсім різні речі, кажу тобі, зовсім різні.