Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Уся сторожа те вже чула раніше, тож Десмонд, Джакс і Гуленів син Гарвін разом затюкали конюшого, а Портер загукав, щоб принесли ще вина.

З Ар’єю ніхто не розмовляв. Та їй було байдуже, ба навіть краще. Вона б взагалі вечеряла сама у опочивальні, якби дозволили. Інколи й дозволяли, коли батько мав вечеряти з королем, або з якимсь вельможею, або ж з посланцями звідкілясь. Решту часу вони їли у його світлиці — тільки він, вона та Санса. Саме тоді Ар’я найдужче сумувала за братами. Вона хотіла б піддражнити Брана, погратися з малим Ріконом, побачити, як посміхається Робб. Вона хотіла, щоб Джон скуйовдив їй волосся, назвав «сестричкою» і закінчив кілька речень разом з нею. Та нікого з них поруч не було. Нікого, окрім Санси, а Санса з нею навіть не розмовляла, якщо батько не примушував.

Вдома у Зимосічі вони їли половину своїх вечерь у великій трапезній. Батько казав, що кожен князь або пан має їсти разом зі своїми людьми, якщо хоче прихилити їх до себе.

— Треба знати, що за люди йдуть за тобою, — чула вона колись, як він казав Роббові, — і дати їм взнати себе. Не вимагай від своїх вояків, аби вони помирали за чужинця.

У Зимосічі за його власним столом було одне особливе місце, на яке щодня до вечері запрошували іншу людину. Одного вечора то міг бути Вайон Пул, і тоді балакали про гроші, хліб у коморах, поведінку челяді. Іншого разу то був Мікен, і тоді батько слухав його балачки про мечі та обладунки, як треба розпалювати горно, як краще гартувати крицю. На тому місці сиділи були і Гулен з нескінченними балачками про коней, і септон Чайл з бібліотеки, і Джорі, і пан Родрік, і навіть Стара Мамка з її вічними байками про минувшину.

Ар’я нічого так палко не любила, як сидіти за столом в батька і слухати їхні розмови. Вона любила дослухатися і до людей на лавах: до грубих, як стара шкіра, компанійців, гречних лицарів, зухвалих молодих зброєносців, посивілих на службі стрільців та списників. Вона кидала у них сніжками і допомагала цупити пиріжки з кухні. Їхні дружини пригощали її млинцями, а вона вигадувала імена для їхніх новонароджених, гралася з їхніми дітьми у дів і чудовиськ, схований скарб, запрошення до замку. Товстун Том кликав її Ар’єю-Підніжкою і бурчав, що вона завжди крутиться під ногами, коли не треба. Те прізвисько вона любила значно більше, ніж «Ар’я-Коняка».

Але то було у Зимосічі, за півсвіту звідси. Тепер усе змінилося. Після приїзду до Король-Берега вони уперше вечеряли разом з вартою. І Ар’я зненавиділа все навколо. Вона ненавиділа їхні голоси, сміх, їхні балачки. Вони були їй друзями, вона відчувала себе у безпеці поряд з ними, а тоді виявилося, що все — брехня. Вони дозволили королеві вбити Панночку, що й саме по собі було жахливо, але тоді Хорт знайшов Мику. Як Джейна Пул розповіла Ар’ї, хлопця порубали на стільки шматків, що віддали різникові у мішку, і бідолаха спершу подумав, що йому дають впольованого вепра. І ніхто не підняв ані голосу, ані клинка, нічого. Навіть Гарвін, завжди такий сміливий на словах. Навіть Алин, що збирався стати лицарем. Навіть Джорі, сотник князевої сторожі. Навіть князь, її власний батько.

— Він був мій друг, — шепотіла Ар’я у тарілку, так тихо, що ніхто не чув. Вона й не торкнулася своєї пайки реберець, які вже зовсім прочахли. Ар’я подивилася на тонку плівку жиру, що зібралася під стравою на тарелі, відчула нудоту і рішуче відштовхнулася від столу.

— Куди це ви зібралися, панночко? — вимогливо запитала септа Мордана.

— Я не хочу їсти.

Ар’я примусила себе згадати шляхетні звичаї й вичавила:

— Красно прошу вибачити мені.

— Ніяких вибачень, — відрізала септа. — Ви заледве торкнулися їжі. Будьте ласкаві повернутися на місце і з’їсти усе.

— Самі їжте! — Перш ніж хтось спромігся її зупинити, Ар’я ринула до дверей під сміх сторожі та дедалі гучніший вереск септи Мордани.

На варті коло дверей до Башти Правиці стояв Товстун Том. Він заблимав очима, побачивши Ар’ю і почувши крики септи.

— Ану стій, малеча… — застеріг він, потягнувшись до неї, та Ар’я шмигонула в нього просто між ногами і затупотіла гвинтовими сходами башти нагору, поки Товстун Том пирхав і відсапувався позаду.

Її опочивальня була чи не єдиним місцем у всьому Король-Березі, яке Ар’я любила. А найбільше вона любила двері — важкі, дубові, схоплені чорними залізними смугами. Коли вона зачиняла двері й опускала важку клямку, ніхто більше не міг потрапити досередини — ані септа Мордана, ані Товстун Том, ані Санса, ані Джорі, ані Хорт, геть ніхто! От і зараз вона брязнула клямкою з усієї сили, і тільки тоді дозволила собі заплакати.

Попередня
-= 91 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар