Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Від того дня вона почувалася усе краще й краще. Ноги її зміцніли, пухирі тріснули й перетворилися на жорсткі мозолі, колись м’які стегна стали пружні, як добре вичинена шкіра.

Хал наказав, щоб служниця Іррі вчила Дані їздити верхи по-дотракійському, але справжнім її вчителем була срібляста кобила. Конячка, здавалося, відчувала її настрій так, немовби мала один з нею розум. З кожним днем Дані сиділа у сідлі все краще. Дотракійці були суворими людьми, не цінували ніжних почуттів, тож не мали звички давати коням імена. Дані називала її просто своєю срібною. Нікого іншого вона ще так не любила, як її.

Коли їздити верхи вже не було їй лихою карою, Дані почала помічати красу землі навколо себе. Вона їхала на чолі халазару з Дрого та кревноїзниками, тож бачила край попереду свіжим і неспаплюженим. Позаду величезна орда виорювала землю копитами, каламутила річки та підіймала хмари задушливого пилу. Та попереду неї степ лежав завжди зеленим і повним життя.

Вони перетнули хвилясті пагорби Норвосу, проїхали повз сади та городи, висаджені на лавах схилів, повз невеличкі городці й села, з побілених мурів яких занепокоєно спостерігали міщани та селяни. Вони перебріли три широкі тихі річки, четверту — швидку, вузьку і зрадливу, стояли табором під високим блакитним водоспадом, проминули руїни величезного мертвого міста, у якому за оповідками між зчорнілих мармурових стовпів блукали і завивали примари. Вони мчали навскач валірійськими дорогами тисячолітньої давнини — прямими, мов дотракійська стріла. З півмісяця вони пробиралися Кохорським лісом, де високо над ними шелестіла баня золотого листя, а стовбури дерев були товщі за замкові вежі. У тому лісі жили великі лосі, плямисті тигри, лемури зі сріблястим хутром і великими фіалковими очима. Але усе живе тікало, зачувши халазар, тож Дані їх і краєм ока не побачила.

Її муки перетворилися на далекий бляклий спогад. Після дня у сідлі їй ще трохи боліло, та зараз у цьому болю відчувався і дивний присмак задоволення. Кожного ранку вона з охотою сідала верхи, спрагла до чудес країн, які чекали її попереду. Вона віднайшла насолоду і у тому, що відбувалося уночі. Якщо вона тепер і скрикувала від нестримної пристрасті Дрого, то вже зовсім не з болю.

Біля підніжжя хребта навколо неї повстали стебла трави, високі та пружні. Дані пустила кобилку ристю і виїхала на рівне місце, загубившись у зеленому безмежжі та блаженній самотності. У халазарі залишитися наодинці було неможливо. Хал Дрого приходив до неї тільки після заходу сонця, але годували й мили її служниці, вони ж і спали коло входу до її шатра, завжди десь поблизу перебували чоловіки її хасу та кревноїзники Дрого, а брат день і ніч тинявся навколо непроханою тінню. Дані почула, як він нагорі хребта люто верещить на пана Джорага, а тоді рушила далі, глибоко поринаючи у Дотракійське море.

Зелень поглинула її. Повітря пахкотіло землею та травою, до яких примішувалися запахи кінського тіла, Даніного поту, олії у волоссі. Дотракійські пахощі. Саме тут їм було місце. Дані вдихала цю суміш і сміялася зі щастя. Раптом вона забажала відчути землю під ногами, запорпатися пальцями ніг у жирний чорнозем. Зіскочивши з сідла, вона пустила срібну пастися, а сама стягла чобітки.

Зненацька, мов літня буря, на неї налетів Візерис, рвучко натягнувши повід і поставивши коня дибки.

— Як ти сміла?! — заверещав він на неї. — Маєш нахабство наказувати мені? Мені?!

Візерис злетів з коня, але на землі спіткнувся і підвівся, червоніючи. Він схопив її і став трусити.

— Чи ти забула, хто ти є? То подивись на себе. Подивись!

Дані не треба було дивитися. Босоніж, з намащеним олією волоссям, у шкіряних штанях дотракійської вершниці та мальованій жилетці, що їй подарували на весілля. З виду вона мовби народилася посеред цього степу. Візерис же був спітнілий та засмальцьований, але у міських шовках та кольчузі.

Він продовжував галасувати.

— Драконові не наказують, допетрала?! Я володар Семицарства, я не слухаю наказів якоїсь коногонської хвойди, чуєш мене?

Його рука сягнула їй під жилетку, пальці боляче вчепилися у груди.

— Ти мене чуєш, питаю?

Дані пхнула його від себе. З усієї сили.

Візерис витріщився на неї, не вірячи своїм очам. Вона ніколи не сміла заперечити йому. Ніколи не впиралася. Від люті його перекосило. Зараз він зробить їй дуже боляче, вона це знала.

Лясь!

Батіг ляснув, як грім. Кінець зашморгнувся на горлянці Візериса і смикнув його назад. Він простягся горілиць на траві, приголомшений і придушений. Дотракійці тюгукали, поки він намагався звільнитися. Хлопець з батогом — молодий Джохого — проскрипів якесь питання. Дані не зрозуміла слів, але тут з’явилися Іррі, пан Джораг і решта її хасу.

Попередня
-= 96 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар