Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Джохого запитав, чи ви хочете його смерті, халісі, — переклала Іррі.

— Ні! — вигукнула Дані й повторила, — Ні.

Джохого зрозумів. Інший хлопець щось голосно завважив, і решта дотракійців розреготалася. Іррі мовила:

— Кваро каже, ви маєте відрізати йому вухо, щоб навчити поваги.

Її брат стояв навколішки, уп’явшись пальцями у батога, сичав і хрипів щось нерозбірливе. Батіг стиснув йому горлянку і не давав дихати.

— Скажи їм, я не хочу його калічити, — відповіла Дані.

Іррі повторила її слова дотракійською мовою. Джохого смикнув батога, метляючи Візериса, мов ляльку на шворці. Той знову простягся долі, звільнений від шкіряного зашморгу. На шиї, де батіг різав горло, залишилася кривава смуга.

— Я казав йому, що добра не буде, пані, — мовив пан Джораг. — Я казав йому лишитися на хребті. Там, де ви звеліли.

— Я вам вірю, — відповіла Дані, спостерігаючи за Візерисом. Він лежав на землі, почервонілий лицем, хрипко дихаючи та схлипуючи. Жалюгідна істота. Він завжди був жалюгідною істотою. Чому раніше вона цього не бачила? Там, де в ній колись жив страх, зараз лишилося порожнє місце.

— Заберіть в нього коня, — наказала Дані панові Джорагу. Візерис глипнув на неї, роззявивши рота. Він не вірив своїм вухам. Утім, Дані й сама не вірила, що може таке сказати. Але слова вийшли самі собою. — Хай мій брат йде назад до халазару пішки.

Серед дотракійців чоловік, який не їздив верхи, не вважався чоловіком. Він не мав честі та гідності, а місце йому відводилося серед найнижчих і найганебніших.

— Хай усі побачать його таким.

— Ні! — заволав Візерис. Він обернувся до пана Джорага, вигукуючи щось посполитою мовою, незрозумілою наїзникам. — Бийте її, Мормонте! Скалічте її. Вам наказує ваш король. Убийте цих дотракійських собак і навчіть її розуму!

Лицар-вигнанець перевів погляд з Дані на її брата. Вона стояла боса, з брудними ногами та олією у волоссі. Він мав на собі шовк та сталь. Дані ясно бачила рішення на обличчі лицаря.

— Він піде пішки, халісі, — мовив пан Джораг. Тоді узяв повід Візерисового коня, поки Дані сідала на срібну.

Візерис глипнув на них і сів у грязюку. Він нічого не сказав і не ворухнувся, поки вони від’їжджали, та очі його палали люттю. Скоро він залишився позаду і загубився у траві. Не бачачи його, Дані захвилювалася.

— Чи знайде він дорогу назад? — запитала вона пана Джорага по дорозі.

— Навіть такий сліпець, як ваш брат, не загубить нашого сліду, — відповів той.

— Він має гордість. Може, йому соромно повертатися.

Джораг засміявся.

— А куди він подінеться? Якщо він сам не знайде халазар, то халазар вже напевне знайде його. У Дотракійському морі важко потонути, дитино.

Дані розуміла, що це правда. Халазар нагадував рухливе місто, яке, проте, ніколи не пересувалося навмання. Попереду головного походу завжди виїздили розвідники, чуйні до всяких ознак дичини, здобичі або ворога; з боків халазар прикривався роз’їздами. На своїй землі, де вони вродилися і жили, дотракійці нічого не впускали і не проминали. Вони складали з цим степом одне ціле… і вона тепер теж.

— Я його вдарила, — зачудовано вимовила вона. Тепер це здавалося їй якимсь дивним сном. — Пане Джорагу, як ви гадаєте: коли повернеться, чи не розлютиться він так, що…

Вона затремтіла.

— Я розбудила дракона, так?

Пан Джораг пирхнув.

— Чи можна розбудити померлих, дівчинко? Останнім драконом був ваш брат Раегар, але він загинув на Тризубі. А Візерис — жалюгідне гадюченя.

Його відверті слова злякали її. Здавалося, усе, в що вона завжди вірила, раптом перевернулося.

— Ви… але ж ви присягали йому на мечі…

— Присягнув був, — визнав пан Джораг. — Та якщо ваш брат — жалюгідне гадюченя, то за кого люди матимуть тих, хто йому служить?

— Але ж він законний король. Він усе ще…

Джораг натягнув повід і подивився на неї.

— Скажіть-но мені по честі. Чи справді ви хочете бачити Візериса на троні?

Дані вже думала про це.

— З нього не вийшло б доброго короля, так?

— Бували й гірші… але небагато.

Лицар стиснув коня острогами і рушив уперед. Дані наздогнала і поїхала поруч.

— І все ж, — мовила вона, — простий люд чекає на нього. Магістрат Іліріо казав, що люди шиють прапори з драконом і моляться про повернення Візериса з-за вузького моря та звільнення від Узурпатора.

— Простий люд молиться про дощ, здорових дітей і нескінченне літо, — відповів пан Джораг. — Їм нема діла, коли можновладці грають у гру престолів, аби їх не чіпали.

Він знизав плечима і додав:

— От тільки їх завжди чіпають.

Попередня
-= 97 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар