Слава ЗСУ!

То що вони всі поклонялись жінкам? – поцікавилась дівчина.

ц Жінки там були ні до чого. Як правило, то були чоловічі могили і саме чоловіки там зображались.

о Але ж «баби», - наполягала дівчина.

Знаєш, що таке нагрудна пластина? Це така штука металічна, що кріпилась на груди за допомогою ременів. І таких пластин там було дві. Нагрудні пластини кріпились на легкі лати, скажімо так, суміш шкіри і металу. Кочівник мав бути легким і захищеним. Це пізніше, коли змінились часи, нагрудні пластини стали трактувати, як жіночу приналежність.

І тому тебе прозвали Сарматом? – поцікавилась вона.

м До речі, Олександр, - сказав я.

Знаю, - сказала вона. – А я Мар’яна.

. Між іншим, якби в ті часи кочівник заблукав у волинських лісах, то було б диво.

Та це і зараз диво. Он скільки народу зібралось тебе побачити. Цікавляться, переживають. Зібрались хлопці купкою і щось вже обговорюють…

. Куди мене везти? – поцікавився я.

У Львів чи в Карпати? Тобі що більше подобається? – спитала вона, всміхнувшись.

Подорож в Карпати - то окрема довга історія. Я там жодного разу не був, тому сприйняв її якнайкраще. Звісно, я бачив навколишні львівські гори, був у Страдчі на хресній ході. Навіть боюсь уявити, що про мене думали віряни, бо ж я не надто релігійна людина. Але ж коли друг сказав, що треба, я не смів відмовити. Також я був в навколишніх горах в Львівській області, але вже не згадаю, де саме. Був проїздом.

Однак, коли мене вивезли в Карпати, я відчув довгоочікуваний простір. Правда, для цього потрібно було піднятись вгору. Але мене такими формальностями не злякаєш. Я добре провів час, незчувся, як минув місяць і настав час повертатись в Київ, творити історію. Я попрощався з Мар’яною і її знайомими хлопцями-шибениками. Андрію вони мене передали цілим і неушкодженим, навіть трішки під мухою. Однак, нас чекали великі справи.

7

Міністр оборони

Ми з Андрієм довго чекали міністра в довгих коридорах. Андрій приніс креслення, як школяр, зубрив довгі настанови, викладені Юрієм на чималенькому листочку. Ніби наші старання комусь були цікаві. Міністр нас прийняв в кінці робочого дня, коли вислухав всіх справді йому цікавих. Лишились ми з Андрієм.

Гарненька секретарка нас провела в кабінет.

Г В мене десять хвилин, - не піднімаючи голови, сказав міністр.

Мені з порога захотілось лаятись.

М Ми волонтери, - почав швидко ознайомлювати міністра з проектом Андрій. – Один хлопчина розробив ідею безпілотника, волонтери його доповнили. Безпілотник майже готовий. Однак, потрібно, щоб ви ознайомились з кресленнями, документацією. В мене навіть диск є з тестовим польотом. Ось.

Скільки? – нарешті підняв на нас очі міністр.

ь Що «скільки»? – не зрозумів його Андрій.

Скільки коштуватиме цей ваш безпілотник?

Близько півмільйона, - сказав Андрій. – Якщо бути точним… Зараз скажу, - нервуючи, Андрій дістав з кишені якийсь добре зімнений папірець. – 514 774 840 гривень. Ось.

Скільки? – обурився міністр. – Та ви здуріли? Де я вам такі гроші візьму? Та й кому вони підуть?