Слава ЗСУ!

Ливарникам, науковцям і робітникам заводу, що зберуть безпілотник. А ще корисно було б заплатити програмістам хоч щось, не кажучи про конструкторів. Це собівартість безпілотника, - протараторив Андрій.

т Ливарникам, науковцям, - обурювався міністр. – Я що вам тут міністр промисловості чи міністр освіти? От ідіть до них і розбирайтесь. В мене своєї роботи вистачає. Знаєте, що коїться на лінії зіткнення?

Дарма він це сказав. Ми ж з Андрієм чудово знаємо.

Ми знаємо. А чи знаєте ви? – увірвався мені терпець. – Там хлопці виконують ваші, кляті, домовленості. По ним гатять з усього, чого не шкода Російській Федерації: САУ, РПГ, БМ-21. 180 калібр там часто літає, і все в наш бік. А якщо хлопці розсердяться і шмальнуть по ним з гранатомету, то це буде однозначне порушення домовленостей. Бо ж біля наших позицій ОБСЄ ходити може, а біля позицій російських опричників, звісно, що ні. Їх там нема. Однак, винні хлопці, що живі досі.

А, то ви все знаєте, - з сумом сказав міністр.

Я ще не закінчив, - сказав я. – Там, на передовій, щоб ви знали, хлопці дуже потерпають від браку гідної технічної підтримки. Над нашими позиціями літають ворожі безпілотники. Це що за чортівня така нездорова? Вони вже два роки над нашими позиціями літають. Останню совість втратили. Від браку хорошої прочуханки вважають, що їм все дозволено.

з Так то ж російські найманці, - сказав міністр.

Вас це теж стосується. Скільки було анонсовано нових розробок для ведення бойових дій. Де вони в біса? Там на передовій нові розробки вкрай потрібні, просто як повітря. Однак, якщо до вас прийти з новою розробкою, то ви пошлете всіх під три чорти, тому що грошей нема. Що ж, пошліть нас туди, де вони є.

Не гарячкуйте так, - сказав міністр. – Я розгляну ваш проект. Подивлюсь, що можна зробити. Однак, я лише міністр. Я нічого не обіцяю.

Коли до вас можна буде прийти? – спитав я.

Приходьте через місяць…

Та ви знаєте, що на передовій може статись через місяць. Ми й так цілий місяць згаяли. Пропонуєте ще один місяць пустити коту під хвіст? – обурювався я.

Ну добре-добре, - погодився містер. – Тоді через два тижні.

Через п’ять днів, - сказав я. – Ми прийдемо і перевіримо, що ви зробили для проекту. Ви погортайте його. Він цікавий. І щоб ні півслова не потрапило до ворога, тому що тоді я точно розсерджусь. Ми запишемось у секретаря. Дорогу знаємо.

. Оце ти розійшовся, - сказав Андрій, коли ми покинули Міністерство.

с Дістав просто, - сказав я. – А ще я дуже не люблю, коли ображають хороших людей.

Вже за п’ять днів хороша людина, Андрій, розповідав міністру оборони і його помічникам переваги «Оси». Те, що розповідав Андрій, явно не вкладалось в їхніх головах. Люди вони не дурні, розуміли все. І водночас вони здогадувались, що «Оса» змінить армію як таку. Самі подумайте, якщо безпілотник сам за допомогою лише оператора успішно проводитиме диверсійні операції, стрілятиме надзвичайно швидко і точно кулями малого калібру, та ще й вдало ховатиметься, тоді «Оса» замінить розвідників та диверсантів. Це найвразливіша частина армійської науки. Про те, що безпілотник може врятувати життя людям, які, ризикуючи власним життям, розвідують ворожий стан, звісно, не йшлося. Наша армія звикла не рахуватись з життями солдат, так само, як і російська. Це дуже-дуже поганий досвід.