Слава ЗСУ!

Все це було надто складно. Про зустріч з Президентом нас повідомили за п’ять днів якісь незрозумілі люди телефоном. Потім ще тричі уточнювалось місце зустрічі. Кінець-кінцем ми зустрілись з Президентом між важливими зустрічами. Нас провели якимись темними коридорами, щоб, не дай Боже, не з парадного входу. Потім нас вивели на якийсь довгий коридор на третьому поверсі і наказали чекати. Було дуже весело, особливо перші дві години. Ми з Андрієм нудились. Цього разу Андрій приніс з собою тільки диск про безпілотник. Однак, і його стриманий Андрій хотів закинути куди подалі. Але за нами з іншого кінця коридору спостерігали два серйозних хлопця. Тому ми з Андрієм всі наші нерви переводили на жарт.

Чекали ми Президента довгих шість годин. Лише коли сонце почало сильно хилитися до горизонту і почали з’являтись перші сутінки в коридорі з’явився Президент. Два серйозних хлопця виструнчились. Ми з Андрієм перестали рубатись в ігри в телефонах.

А. Ще ви в мене лишились, - сказав Президент, йдучи коридором. – Що ж, ходіть поговоримо.

Хоча б відверто, вирішив я.

Президент провів нас в якийсь кабінет, не помпезний, але гарний.

, Розповідайте, - сказав він, вмощуючись в крісло. – Тільки стисліше, будь-ласка. Щось таке мені про вас розповідали, тільки не згадаю, що.

Андрій взявся розповідати про безпілотник.

Президент хотів спати. Він намагався зрозуміти, що саме розповідає йому Андрій, але втома і хронічний недосип не давали йому можливості.

. Згадав, - сказав Президент, вислухавши Андрія. – Ви ті двоє, що міністрів ображаєте, - сказав він і розплився в чудернацькій посмішці. – Я розумію, то такі демагоги, яких ще пошукати треба. Оскільки відмов ви не приймаєте, то я вам урочисто обіцяю, що розпорядженням Президента буде дане добро ливарникам і комусь там іще. Ви тільки всі свої побажання на папірчику запишіть, щоб я не забув. Але парламент, то ж справа обов’язкова, - продовжував Президент, будучи явно на власній хвилі. – Парламент має знати, куди підуть кошти. Потрібно внести невеличку поправку до бюджету. Зараз запишу, бо забуду. Ви не переживайте, я дам розпорядження, поправку підготують. І якщо всі чорти прийдуть, то ми навіть проголосуємо за поправку в першому читанні. Ви підготуєте доповідь: чому? як? і навіщо мають виділитись кошти? Говоріть там, що вважатимете за потрібне. Я не проти. Вам повідомлять, коли буде сесія, проведуть в парламент. Але це не буде відразу. Питання є?

Питань не було. А дарма.

Ми з Андрієм зовсім випустили з виду той факт, що посада Президента в усіх випадках не проста. Не кожен на ній всидить. І навіть для того, щоб тебе просто не з’їли на такому солодкому для всіх місці, Президент, як мінімум, має бути вдвічі хитрішим і втричі розумнішим для інших.

Ми чекали півроку. Якщо чесно, ми думали, що про нас забули. Однак нам допомагав Юрій. Він тримав руку на пульсі і час-від-часу нагадував чиновникам про наше існування. Це був кошмар.

За цей час в наших фізиків з’явились нові ідеї. Вони вирішили зробити на основі старого КрАЗика маленьку радіолокаційну станцію, що за допомогою не хитрої електроніки буде під’єднана до комп’ютера, а точніше ноутбука. «Оса» не зможе літати без хорошої радіолокаційної станції. Їй навіть кодування своє придумали, щоб менше «світилась» на ворожій території. Це був паралельний проект, який волонтери зробили не без допомоги добрих людей і практично безкоштовно. Однак все впиралось в сам безпілотник. Йому вже навіть присвоїли технічне ім’я. Є – 24. Точніше Є – 2.4. Є – було у кожного своє. Хтось літеру Є асоціював з Європою. Для когось просто «Надія є», як заповів гурт «Mad Heads». А цифра 24 склалась з числа тих, хто першим взявся за цю справу. Ми з Андрієм складали літеру 2, а в цифру 4 входили головні розробники. Ми так довго чекали розпоряджень Президента, що присвоїли ім’я безпілотнику практично на рівному місці.