Слава ЗСУ!

В польоті машина справлялась чудово. Самсон був ладен з нею гратись днями та ночами, перевіряючи системи. Як виявилось, ігрова система лиш вигравала в купі з серйозною навігацією, котру нам поставили в подарунок від Антонова. Єдине, на що жалівся Самсон, що в безпілотника немає датчиків руху. Машина все бачить але нічого не чує. Ми ще думали, нащо це йому?

Тоді в нас було безліч своїх проблем. Ми перебрались з Києва поближче до передової. Отаборились ми в кілометрі від лінії фронту. Обрали собі великий покинутий будинок. Матраци, провізію і, головне, комп’ютери занесли у підвал. Перед тим ми довго боролись там з вологою. Довелось ще зробити маленький ремонт в підвалі та добре його висушити перш, ніж отабориться. На даху будинку ми встановили два передавача: один для саморобної радіолокаційної станції, інший для «Оси». Ми з Андрієм відповідали за безпеку, тому мали змогу покидати душне приміщення частіше від усіх.

Варто сказати, що в процесі підготовки нас зібралась чималенька команда. Найбільше було фізиків: від любителів, таких як Андрійко, до професіоналів. Ми з Андрієм залучили інших воїнів АТО, котрі припинили службу, але служба в них не припинилась. Щоб заспокоїти жінок, вони пішли до нас, це був такий компроміс.

П’ять чоловік обслуговувало «Осу», не рахуючи пілота. Вони ж вигадали їй укриття. Це була невеличка бетонна яма, 4х4 метри, в котру влітав Є–24 під кутом 45°. Укриття гарненько замаскували під тамтешню місцевість. Однак, оскільки до передової було рукою подати, то як «Осу» не маскуй, а поповзли чутки ще до її першого бойового вильоту, що американці вже щось приволочили до лінії фронту.

Радіолокаційній станції було простіше. З неї сміялись всі, хто тільки бачив. Виглядала вона справді не по-бойовому, однак працювала добре. А раз так, то ми вирішили поки її сильно не ховати. Сміються? Нехай собі. Як відомо, добре сміється той, хто сміється останнім. Ми не зважали на сміх наших ворогів.

До першого бойового вильоту ми готувались цілий місяць. Я сам не очікував, що буде так довго.

12

Перший виліт

І ось настав той довгоочікуваний момент, коли «Оса» здійнялась в небо. Конструктори назвали цей політ тестовим. Ніхто не планував використовувати на повну Є–24 - тільки покружляти над місцевістю і все. Ото був саме той випадок, коли тільки покружляти над місцевістю.

Ні для кого не буде новиною те, що небо над невизнаними республіками захищається краще, ніж над Україною. І це не тому, що невизнані республіки такі передові. Просто Росія туди стягнула все, що тільки можна. Нам над ними літати заборонено. І нікого не бентежить, якого біса. А їм над нашими позиціями, значить, можна? От, нічого подібного.

Поява «Оси» наробила великого переполоху. Є–24 не встиг піднятись в небо, як по ньому почався обстріл. Однак, «Оса» літала швидше від багатьох безпілотників і була значно маневреніша. Найцікавішим в ній було те, що вона взагалі не літала, як звичний літак, скоріше, як чудернацький гвинтокрил. А ще завдяки двом антигравітаційним приводам Є–24 вдало імітував польот літака, лягаючи то на одне, то на інше крило. Однак всі його системи були закриті надійним панцирем. Збити Є–24 було зовсім нелегкою задачею.

Відсидівшись на даху розтрощеного будинку, «Оса» здійнялась в нічний політ. Перше, що зробив Є–24, це розтрощив російські радіолокаційні станції, які заважають роботі наших безпілотників. В ході операції ніхто не постраждав, окрім самолюбства росіян. Все було так добре, що було вирішено злітати в гості до тих, кого немає.