Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Є 24 Оса

Отже, нам є про що говорити з бандерівцями. Є чимало спільних тем. Я слухав бачення Андрія на ті чи інші події, розповідав йому своє бачення. Ми часом сперечались. Однак це були радше палкі дискусії. Там, в армії, мені доля подарувала доброго друга.

А потім ми з ним якось випадково зустрілись в АТО, і вже не розлучались. Андрій, правда, за цей час встиг одружитись. Однак, сімейні обставини його лише спонукали піти захищати свою землю. Андрій змалку знає, що Радянський союз – це зло. Тому бажання захистити свою землю від пошесті, яка фанатично вірить, що в Радянському союзі було лише добре, для Андрія природньо. Мені довелося важче, бо ж мене виховували в протилежних орієнтирах. Радянська система цілеспрямовано вчила ненависті одних українців до інших. В наших краях часом можна зустріти людей, які і бандерівця за своє життя не бачили ні разу, але точно знають, які вони. Їм все радянська пропаганда розповіла, і при цьому втовкмачувала думку: в Москві – друзі, у Львові – вороги. А то нічого, що Львів – українське місто, а Москва – столиця сусідньої держави з сумнівною репутацією? Мені довелось прийняти той факт, що Росія, прикриваючись мирним населенням, яке їй довіряє, веде цілеспрямовану війну проти мене, Андрія і всієї України. Хто не розділяє думки російської пропаганди – той фашист. Діди ж воювали. І якщо «добра» Москва скаже, що в Україні стався державний переворот, знайдуться такі, що повірять. Російська диверсія в Україні тримається на людях, які віддані ідеалам покійного Радянського союзу, що живуть з шаблоном: Москві можна довіряти більше, ніж Львову. Але що буде, якщо подивитись правді у вічі і визнати, Росія і російський народ насправді ніколи не хотіли незалежності України. Вони хотіли тотальної асиміляції, розчинити українців серед росіян. Не вийшло, тому що 2/3 росіян, які вважають себе етнічними слов’янами, насправді етнічні угро-фіни. Їх мало, недостатньо для асиміляції, не дивлячись на молох репресивної машини, так ще й більшість з них тісно прив’язана до своїх земель. По цій же причині південь не став таким російським, як про те розказують росіянам. В моїх жилах тече кров українського переселенця. Тому що бідні українці могли сісти на воза і переїхати в південні степи. А заможні росіяни ніяк. Тим, хто жив в Москві та Петербурзі, переїжджати не треба було. Однак мерійці, мокші, вепси, комі можливо б і раді були переїхати в південні степи, та їх ще з часів Івана Грозного Москва тримає в таких злиднях, що навіть думати про переїзд смішно. Не можна паралізувати і нищити народи, а потім ще чогось від них хотіти. Однак нам, українцям, голову задурити можна, і Росія завжди це використовувала, використовує і зараз. Тому раджу перестати проливати братню кров на радість росіянам і дружно дати їм прикурити. Про це і буде моя історія.

Прийнявши на себе перший удар російської підступної війни, згодом ми з Андрієм підпали під ротацію. Нас замінили і вивели з передової. Але наші серця лишились там, в бліндажах і окопах, де регулярно нас обстрілюють з важкої зброї, а ми, згідно Мінських домовленостей, яких чомусь так старанно виконуємо, маємо право лиш зі зброї малого калібру. Мені просто цікаво: всі пам’ятають, що Україна має право захищатись, чи ні?

Не хтось там, а Росія присвоїла собі Крим. З доброї волі кримчан? Не розказуйте байок жителю півдня. Таким побрехенькам лиш росіяни повірять, в них вуха добре до того налаштовані. Росія б чесно ніколи собі Крим не забрала. Все в Криму почалось через Чорноморський флот. Чхати Росія хотіла на кримчан. І поки кримчани не вимкнуть телевізор та не увімкнуть голови, діла не буде. Захопити Крим Росії вдалось за допомогою людської байдужості, а не завдяки перемозі проросійської думки. Тоді кримчани тішили себе думкою, що вони мирно відійдуть до Росії, нічого не буде… Буде. Тому що покірність кримчан розбудила апетити Росії. В Кремлі зрозуміли, що можна захоплювати і далі. Думку, що варто зупинитись, вони навіть не розглядали. Їм вже в очах майорілась Новоросія. Так завжди буває, якщо людина не діє в час, коли дуже треба діяти. Малодушність часом коштує значно дорожче, ніж агресія. Тепер з вини сотень малодушних людей ллється кров тисяч невинних. І якщо хто думає, що це йому минеться, то дарма. Давні греки вірили в богиню Немезіду. Вона богиня долі, уособлення порядку між добром та злом. Коли у світі чинилось безчинство і давні елліни не могли себе захистити, вони благали Немезиду в своїх молитвах. Ніщо не минається безкарно - ні дія, ні відсутність дії. Немезида ще навідається в край, де були колонії її народу. А в Росії богиню чекає довге турне.

Попередня
-= 3 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!