Слава ЗСУ!

Однак там на Сході, в частинах Донецької та Луганської області, справи йдуть зовсім інакше. Ще раз дозволити собі малодушність Україна не могла. Все почалось з того, що, копіюючи євромайдан, російські спецслужби за допомогою росіян-фанатиків почали захоплювати адмінбудівлі. Україна вимушена була піти на проведення спецоперації, однак пізно. Неможна сказати, що донеччани та луганчани не опиралась. Не все так райдужно, як про те вам розповість російська пропаганда. Однак мирним людям, які виступали за Україну, протистояла озброєна гопота і російські спецслужби. В них не було шансів. На півдні та сході України переважає приблизно таке співвідношення думки, Криму теж стосується, це проукраїнська меншість, проросійська меншість, і більш ніж п’ятдесят відсотків латентне байдуже населення. Ці люди живуть з думкою, щоб тільки їх не займали. В них немає своєї позиції, тому вони просто орієнтуються на сильний вектор. Однак вектор сили може змінитись.

І коли росіяни тішать себе думкою про проросійську більшість на Сході України і в Криму… нехай знають, що помирати за Росію українці не стануть, хоч би не в більшості. Однак на Сході, як і в Криму, Росія взялась вчити підконтрольне населення ненависті до України. Основна думка - це Україна привела війська в Донецьк і Луганськ. Україна винна. Україна має право захищати свою територію і свій суверенітет. А те, на що штовхає російська пропаганда, тамтешнє населення називає колабораціонізмом, а не сепаратизмом. В невизнаних республіках ходять російські рублі, танки, гаубіци і навіть комплекси БУК. Тому я прямо не знаю, чому всі кивають на Росію. Мабуть тому, що вона прийшла в наш дім і вмилась нашою кров’ю. Територія невизнаних республік надто мала, порівняно з територією України. І коли б там справді були якісь народні хвилювання, Україна б розібралась сама. Але вирішити конфлікт Україні не дасть Росія. Імперська пиха не дозволить їх відпустити. Вона буде висмоктувати соки з України і отруювати її скільки стане сили. Тому що без України Росія - улус Золотої орди. Однак немає більшої дурості, ніж задобрювати агресора. Невже Друга світова так нічому й не навчила Європу?

Я сам був свідком, коли одна жінка, що вимушена жити на лінії розмежувань між нами і російськими найманцями та регулярними військами, бідкалась. Вона за звичкою їздила в обласний центр, Донецьк, хоч сама жила на підконтрольній Україною території. Вона казала, що там тихо, ніхто не стріляє з важкої зброї. Люди в Донецьку можуть жити мирно, наскільки мирно їм дозволять жити російські спецслужби. А тут… Тут жодного цілого будинку нема. Хотілось її спитати, і…? Які з цього можна зробити висновки?

Україна виконує Мінські домовленості, тому мирному населенню в невизнаних республіках нічого боятись української армії. Однак коли по нам, військовим, і мирним селищам гатять з «Градів» і мінометів російські війська, то винні в тому українці. Латентна більшість живе за старим шаблоном, де Львів поганий, а Москва хороша. Однак саме за наказом з Москви на їх голови сиплються фосфорні бомби. Нікому не спадає на думку, що ніхто не стане стріляти по території, яка і так твоя. Це просто не логічно.

Ми з Андрієм потрохи почали займатись волонтерством. Ми допомагали своєму, рідному, можна сказати, підрозділу. Андрій організовував людей в своєму селі, вони разом передавали на передову чимало консервації та швидкої сухої їжі. В моєму селищі все було набагато складніше. Мені одному простіше було домовитись з організаціями та бабцями, що щиро співчували солдатам (і такі в нас є) і передавати на передову одяг, невеличкі подушки та ковдри. На той час ми з Андрієм розжились старенькими авто. Андрію було простіше купити машину в Польщі і ганяти її час-від-часу через кордон. Я ж взагалі купив брухт на колесах - мені теж так було дешевше. Однак я свою машину потім ще дозбирав, полірував. Роботи було чимало.