Слава ЗСУ!

І сьогодні на передовій ми прощалися з хлопцями. Жартували, що наступного разу привеземо їм патронів, бо їх бракувало. Хтось замахувався вище - хлопцям хотілось технічної переваги над ворогом. Вони жартували, що не відмовились би від безпілотника. Однак для нас з Андрієм це було складним завданням. Але ми навіть не підозрювали, як зовсім скоро круто зміниться наше життя.

2

Малий

Покидали передову ми з гіркотою в душі. Бо ж тепер російські безпілотники стали невеличкими диверсантами. Тепер вони літали над головами наших хлопців і скидали на них гранати. Поки все обходилось. Але лише поки. Ніхто не знає, де його знайде смерть, особливо там, на передовій. Але й терпіти таке відверте знущання не було сил. Потрібно було щось придумати. Однак ми з Андрієм добре навчені прикривати тили одне одного. Про безпілотники нехай думають конструктори. Однак поки вони там думають, ми технологічно відстаємо від ворога. Не так разюче, як те уявляють росіяни, однак різниця буквально в один щабель здатна наробити великої погоди на передовій. В той час, як наші безпілотники лише роблять зйомку місцевості, їхні вже роблять диверсії. Наші безпілотники змайстровані переважно любителями, волонтерами. Росія ж використовує хороші військові безпілотники. До рівня США їм, як і нам, ще гребти та гребти проти течії, однак той факт, що Росія підтримувала розвиток старої радянської армії на своїх теренах, дається в знаки і теж грає роль. Вони супроводжують свої безпілотники з землі за допомогою мобільних станцій. Ці ж станції часом глушать сигнали наших безпілотників. І як тут не почати лаятись?

Там, на передовій, хлопці хочуть йти в наступ, хочуть додому. Що в принципі майже тотожне, тому що кожному солдату хочеться повернутись додому переможцем. Ми вже два роки воюємо. Хлопці два роки сидять в окопах, виконують Мінські домовленості. Росія на Мінські домовленості чхати хотіла з високої гори. Однак вже два роки всіх все влаштовує, потрібно розуміти. Такий розклад сил зовсім не надихає солдат. Дати в пику, якщо тебе образили - нормальна людська потреба. А їх обстрілюють регулярно. Вони ж мають сидіти і зрідка відстрілюватись…

І одна була б справа, якщо б українська армія модернізувалась швидкими темпами, якщо б там розуміли, що наступальні операції неможливі без підтримки з повітря. Всі знають, як захищають небо невизнанні республіки за допомогою регулярної підтримки з Росії. Чимало хороших хлопців загинуло в небі на Сході. Однак загибель Boeing 777 в небі біля Донецька поклало кінець цій історії. Тепер Росія замазалась кров’ю невинних іноземних громадян. І їй жити з цією ганьбою. Однак стало зрозуміло, що піднімати в небо літаки немає сенсу. Можливо, чиновники склали руки. Вони чекають легких рішень, що все вирішиться саме, без них. Однак вони втрачають дорогоцінний час. Завжди можна знайти кілька розумників, які знайдуть вихід навіть з програшної ситуації. Проблема лиш в тому, що їх так ніхто досі й не шукав.

Того разу я проводжав Андрія до дороги, що вела на Київ. Ми часто зупинялись, багато говорили. Так без великого поспіху доїхали ми до Дніпра. Там ми зупинились перекурити, погомоніти. Місце ми вибрали невдале: поряд були чи школа, чи університет - так по будівлі й не зрозумієш відразу. Однак ми там були не одні такі. Поряд стояла ще не одна така забігайлівка.